Друзі, запрошую до нового роману Еліс Кларк "ПОДВІЙНЕ ЖИТТЯ МІЛЬЯРДЕРА"! 

Це легка романтична історія, сподіваюся, вона допоможе вам відволіктися і підійме ваш настрій! 

Кого їй обрати - таємничого мільярдера чи простого хлопця-кур'єра? Обидва полонили її серце, але вона ще не знає, що це один і той же чоловік...

УРИВОК ДЛЯ ВАС( СПОЙЛЕР):

 — Дуже дякую, — я нахилилася, вимочуючи воду, а потім викручуючи ганчірку у відро. — В мене сьогодні якийсь просто суперневдалий день… Почалося з того, що я мала взяти інтерв’ю, але мене не пустили навіть на поріг…

— Інтервʼю? — він якось кумедно взяв ганчірку, ніби  вперше в житті взагалі тримав подібне в руках. Але потім повторив за мною і знову поглянув на мене. — Що за інтервʼю? 

 — З Маркіяном Кравченком, чули про такого? Кажуть, він страшенний сноб! До нього неможливо підступитися, всі прості смертні для нього як пил під ногами…

Він раптом закашлявся.

— Ой.. Вибачте, щось я замислився. Кравченком? Ну, в нього ж ніби звичайний людський бізнес, хіба ні? І команда крута з кіберу.

 — Ага, мій брат теж ним захоплюється, — я зітхнула. — Але це не нівелює того, що Маркіян проігнорив мої листи. А його охоронець буквально мене послав, ще й наговорив усілякого… Звісно, багатії всі такі пихаті, от інша справа звичайні люди, як ви… Дякую, що так самовіддано прийшли мені на допомогу… 

Тут я схаменулася, що навіть не знаю, як його звуть. 

 — Ми навіть не познайомилися, — сказала, на мить забувши про воду, яку мала вимочувати, і глянула на нього. — Я Домініка, можна просто Ніка. 

— А я Марк… — він обірвав себе. — Марк я, просто Марк, так. 

 — Гарне ім’я, — я усміхнулась.

— У тебе теж, незвичне таке, хоча зараз дітей часто називають незвично. 

 — Мене назвали на честь прабабусі, — пояснила я. — Мені теж подобається це ім’я. 

Витерла останню калюжу і з полегшенням зітхнула:

 — Здається, все…

— Ага, — він кивнув і я помітила, що він дивився кудись понижче мого обличчя. 

Я мимохіть поглянула на себе і побачила, що моя футболка мокра і прилипла до тіла. Втім, мій рятівник теж не уник мокрих плям на одязі. 

 — Ой, вам треба посушити речі, — сказала я. — Можна феном, не їхати ж у мокрому, ночі зараз прохолодні…

— Було б непогано, — кивнув він, раптом потягнувши футболку з себе через шию. І тут мені відкрилось його підкачане тіло вже без тканини. Навіть кубіки пресу було видно. 

Мій погляд ніби прикипів до його торсу, я відчула, що аж в роті пересохло, і з певним зусиллям змусила себе відвернутися. 

 — Зараз візьму фен, — сказала швидко і ретирувалася до своєї кімнати...

Цікаво, що буде далі? Тоді додавайте "ПОДВІЙНЕ ЖИТТЯ МІЛЬЯРДЕРА" до бібліотеки, щоб не загубити! Попереду найцікавіше! 

Продовження - щодня о 18.00! 

 А ще сьогодні  діє знижка на мій нещодавно завершений роман -  "Дитина для колишнього"!

Тут дуже незвичайні герої, зворушливі почуття і часом аж хочеться дати героям прочухана за те, що вони такі нездогадливі)

Різниці в віці немає - обом героям по 28 років, вони колишні однокласники і колишні закохані... Через десять років після завершення школи Мія і Мир знову зустрілися...

Я прокинулась у ліжку з колишнім, а за кілька тижнів дізналася, що вагітна. От тільки весільні обручки нам не світять, як і десять років тому...

— У мене погана новина, — сказала я відразу, як Мир сів на лавку поряд зі мною.
— Яка ще новина? — він насупився, а потім якось перелякано глянув на мене: — У тебе що, ВІЛ, чи ще якась гидота? Заразилась у своїй лабораторії і потім заразила мене?
Навіть тут цей чортів егоїст думав лише про себе. Якусь мить мені хотілося налякати Мира, сказати що дійсно заразила його якоюсь рідкісною невиліковною болячкою, але потім я все ж узяла себе в руки і промовила:
— Не панікуй ти так. Просто я вагітна. Ну, я з цим розберуся, мені не потрібні гроші, не переживай. Просто подумала, що правильним буде, якщо ти будеш знати…

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

— А в мене є наші фото зі школи, хочеш глянути? — вирішила переключити його на щось цікавіше. 

— Так, давай, — він усміхнувся, зазирнувши мені в очі. 

— Ось папка, — вона натиснула на іконку на екрані. — Дивись, це ми в одинадцятому класі. Смішні, правда? 

— Ага, — він усміхнувся. — У мене навіть щетини нема. Капець якийсь. Ні, ну вона там десь пробивалась, але я її прибирав, бо пробивалась по-дурному, — Мир торкнувся кінчиками пальців фото, того місця, де була я.

 — А в мене така дурна зачіска, — я теж вказала пальцем на фото. — Але мені хотілося мати хвилясте волосся, це зараз усі випрямляють, а я хотіла кучері… Пам’ятаєш наш випускний? Як ми танцювали вальс?

— Памʼятаю, — він кивнув і зазирнув мені в очі. — А що як… — він дістав мобільний і включив сірі, а потім сказав: — Сірі, увімкни мелодію вальсу. 

Заграла така знайома мелодія, що в мене аж сльози навернулися на  очі .Я з хвилюванням дивилася на нього ,

— Потанцюємо? — він простягнув мені долоню. 

— Давай, — я вклала свою долоню в його. Почувалася так, немов і не було цих десяти років, в нам знову було по вісімнадцять. 

Він потягнув мене до себе і я опинилась в його обіймах, дуже близько. Одна його рука лягла мені на талію, а іншою він все ще тримав мене за руку. 

Я вдихнула аромат його парфумів, у мене аж голова запаморочилася від такої нашої близькості. Хотілося обійняти його і поцілувати, але чи буде це доречно? 

— Це ж треба, десять років не танцювала, в все добре пам’ятаю,  — прошепотіла я. 

— Ти дуже добре танцюєш, —  прошепотів він мені на вухо, нахилившись ще ближче, так, що я відчувала його дихання шкірою. 

— Ти теж, — відповіла я...

Увага, знижка діє лише до півночі, тож не гайте часу!