– Та годі тобі, колючка, тобі все одно цього не уникнути, – пригрозив Данило.

– Ага, довго ховатися не вийде, – додав Руслан. – Зараз бігай, скільки влізе, але після пар піти не вдасться – ми чекатимемо біля виходу.

Різко розвернувшись, я на ходу тицьнула їм два середні пальці й побігла коридором. Боюся уявити, що буде, якщо вони мене наздоженуть, тим паче що вони  додали ходу. У принципі, можна було закричати, покликати на допомогу, але мені стало страшенно ніяково влаштовувати сцену в стінах універу. Я просто бігла вперед, не розбираючи дороги.

– А мені подобається ця гра! – долетів до мене азартний голос Данила. – Дам сотку баксів тому, хто впіймає її першим!

– Умієш мотивувати, – гмикнув Руслан

***

– Чому ти мене вчора прикрив?

– Тому що знущатися з тебе можу тільки я, – прошепотів Данило, схилившись до мого вуха.

– Тобі поняття «особистий простір» узагалі ні про що не каже? – видихнула я, відчуваючи його гарячий подих на своєму обличчі.

– А чи потрібен він нам зараз?

– Звісно, потрібен. У мене, взагалі-то, хлопець є, – нагадала я, скоріше самій собі, ніж йому.

– Якого не хвилює нічого, крім судоку та математики, – гмикнув Данило. – Упевнений, він навіть не помітить, якщо його дівчина зараз із кимось...

– Що?! – гаркнула я. – Нічого такого! Відійди!

Я спробувала прослизнути вбік, але Данило з глухим стуком ударив долонею в стіну поруч із моєю головою, перегороджуючи шлях. Варто було мені смикнутися в інший бік – і друга рука перекрила вихід. Я опинилася в його полоні.

– А навіть якщо й помітить, то ніяк не зреагує. Перевіримо? – у його голосі відчувався виклик

Книга тут: https://booknet.ua/book/nenavid-mene-nzhnshe-b453894

Також закінчується передплата на «Неминучу пристрасть», і зараз остання можливість придбати книгу за низькою ціною. Зовсім скоро вона зросте.

– Сподіваюся, ти була такою «слухняною дівчинкою» останнім часом не тільки заради того, щоб я погодився на це? – раптом запитав Дем’ян, дивлячись прямо перед собою.

Колись така думка проскакувала в мене, але я б не змогла прикидатися так щиро.

– Ні, – я похитала головою, не відпускаючи його руку. – Я була такою, бо прив’язалася до тебе. Бо ти став мені по-справжньому близьким. У мене до тебе... закоханість, – я сповільнилася, розуміючи, наскільки слабко це слово описує те, що вирує всередині.

– Дякую, – Дем’ян переплів наші пальці. – А у мене до тебе... кохання.

O0ONpRUo

Мій телеграм-канал