Бувають почуття, які не піддаються логіці. Вони темні, небезпечні й солодкі, мов заборонений плід. Саме така хімія вирує між Діаною та Дем’яном — зв'язок, який з кожним поглядом стає все більш гріховним.

Коли пристрасть стає одержимістю, слова втрачають сенс. Залишається лише прискорене дихання, гарячі долоні на шкірі та спокуса, від якої неможливо врятуватися. Це момент, коли розум каже «ні», але тіло зрадницьки робить крок назустріч неминучому.

«Його присутність позбавляла повітря, а кожен дотик обпікав крізь одяг, залишаючи по собі солодкий шлейф небезпеки. Це був гріх, у який вони падали разом, заплющивши очі. Спокуса, яка пахла терпким віскі, апельсином і повною капітуляцією...»

Він занадто небезпечний чоловік, щоб впускати його під шкіру. Але що робити, якщо саме ця небезпека змушує почуватися по-справжньому живою?