Останнім часом я надто часто чую фразу:
“Він — суцільний red flag”.
І щоразу трохи гублюся.
Бо переді мною не монстр.
Переді мною уважний колега, який просто замінив мою колу на воду, бо “ти й так п’єш забагато цієї гидоти”.
Чоловік, який просить написати, коли я доїхала додому після пізніх переговорів.
Людина, яка в складній ситуації не розводить руками, а бере відповідальність і вирішує проблеми.
І я завжди думала, що турбота виглядає саме так.
Тебе пам’ятають.
Про тебе хвилюються.
Ти не залишаєшся сама.
Мені ніхто не забороняє пити колу. Мені просто мовчки ставлять поруч воду.
Мені ніхто не наказує. Але поруч завжди є сильніша думка. Впевненіша позиція. Людина, яка точно знає, як буде краще.
І тоді виникає питання.
Чого насправді варто боятися в сучасному світі?
Хлопця, який третю годину вирішує, вдягати різнокольорові шкарпетки чи ні, та питає у таролога, чи підходить йому бананова матча…
Чи чоловіка, який знає, чого хоче?
Який може захистити.
Підтримати.
Взяти контроль на себе.
І де саме проходить межа між турботою та владою?
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОГО!
Алло, це Червона Книга? Так-так, приїжджайте, тут вимираючий вид знайшовся!
Марк Лис, Можливо, це той випадок, коли “вимираючий вид” сам ще не знає, що він у списку ?
(загадково посміхається)
Звісно, що чоловіка, який знає, чого хоче. Шкарпетки ще нікого не налякали, хіба що, якщо їх носить чоловік, який знає, чого хоче ❤️✨❤️
Дара Блек, (загадково посміхається)
Хіба це не найцікавіше? Де проходить ця межа, між спостерігачем зі сторони, і частиною сценарію? Де закінчується його вибір, і де починається те, що він дозволить думати, наче це його вибір?
(витримує драматичну паузу препаруючи вас поглядом непроникних окулярів, підперши підборіддя пальцями)
Гадаю, цей баланс і є золотом, хіба ні? Гра, між його вибором і тим, що він наче дозволяє цей вибір. В тім...
(його посмішка ширшає)
В цю гру можуть грати ДВОЄ, розумієте? І, мабуть, це і є... самий сік.❤️ В тім, якщо він знає, чого хоче, то йому й одному буде цікаво грати. Або ж він... може просто взяти вас за руку і провести по своїй грі, як по атракціону. То ж...
Якщо ви хочете зрозуміти, чи ви не стали вже частиною його сценарію... (загадково посміхається) Ну, це дуже тонко, розумієте? Якщо йому цікаво, то він точно не стане викладувати всі карти на стіл, принаймні одразу. В тім... якщо ви йому подобаєтесь, рано чи пізно він це зробить. Вам потрібно просто... підігрувати, підтримувати його інтерес і погодитись на його гру.
Тоді й почнуться веселощі ❤️✨❤️
Межа проходить у нашій голові. Саме там турбота перетворюється на "насилля", а насилля сприймається як "справжня чоловічність".
А стсосовно редфлегів, аб'юзу, газлайтингу та іншого - мені це вже нагадує загальну психопатію - коли ці ярлики клеять направо і наліво.
І останнє над чим варто подумати - коли ми хочемо, щоб хтось " взяв відповідальність і вирішив наші проблеми" - це означає, що ми віддаємо у ці руки і "владу над собою" - бо це передбачає, що хтось буде приймати рішення за нас.
Тому в стосунках є два основних типи - абсолютна незалежність - коли я сам чи сама за все відповідаю і "ведучий - ведений" - коли є один відповідальний.
Стосовно рівноправного партнерства - хоч воно часто декларується - але по факту його, як правило немає.
Герман Харрінгтон, І все ж інколи найскладніше в тому, що “небезпечні” речі не завжди виглядають як відсутність уваги чи емпатії. Навпаки — іноді це може бути дуже уважна, спостережлива людина, яка добре розуміє іншого, визнає помилки, говорить правильні речі…
І тоді виникає питання не про маркери як такі, а про межу, де уважність перестає бути турботою і стає інструментом впливу.
То виходить, питання не в тому, чи будувати стосунки, а в тому, чи встигаємо ми побачити межу?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати