Останнім часом я надто часто чую фразу:
“Він — суцільний red flag”.
І щоразу трохи гублюся.
Бо переді мною не монстр.
Переді мною уважний колега, який просто замінив мою колу на воду, бо “ти й так п’єш забагато цієї гидоти”.
Чоловік, який просить написати, коли я доїхала додому після пізніх переговорів.
Людина, яка в складній ситуації не розводить руками, а бере відповідальність і вирішує проблеми.
І я завжди думала, що турбота виглядає саме так.
Тебе пам’ятають.
Про тебе хвилюються.
Ти не залишаєшся сама.
Мені ніхто не забороняє пити колу. Мені просто мовчки ставлять поруч воду.
Мені ніхто не наказує. Але поруч завжди є сильніша думка. Впевненіша позиція. Людина, яка точно знає, як буде краще.
І тоді виникає питання.
Чого насправді варто боятися в сучасному світі?
Хлопця, який третю годину вирішує, вдягати різнокольорові шкарпетки чи ні, та питає у таролога, чи підходить йому бананова матча…
Чи чоловіка, який знає, чого хоче?
Який може захистити.
Підтримати.
Взяти контроль на себе.
І де саме проходить межа між турботою та владою?
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНа мій погляд, усе просто. Турбота: Чоловік бере відповідальність за процес (вирішує проблему, щоб Вам було легше), але залишає за Вами право фінального рішення. Він діє для Вас.
Маніпуляція/Контроль: Чоловік бере на себе не відповідальність, а владу. Він вирішує не проблему, а Вашу долю. Він діє замість Вас.
Спробуйте в дрібницях, де це безпечно, показати власну волю, що суперечить його «впевненій позиції». Якщо він спокійно приймає Ваш вибір і Ви можете конструктивно спілкуватись — це здорова історія, він турботливий. Але якщо за кожним вашим «ні» слідує «виховний процес» і спроба проламати межі— це сигнал, варто тікати.
Дара Блек, Це дуже небезпечна романтизація. Як тільки з'являються перші "дзвіночки" — це сигнал для негайного розриву, а не для аналізу чи "пошуку межі". Якщо сталкінг чи контроль продовжуються після вашої відмови — це не психологічна драма, це привід для звернення в поліцію, а не для дискусій про "турботу". Жодна така гра не варта того, щоб витрачати на неї час і власне життя.
Між "турботливим" з водою і прихильником таро є чималий прошарок чоловіків. Чому ви вибрали крайнощі для роздумів?
Ну і чому у вас безпечний чоловік - обов'язково ідіот?
нічого небезпечного в хлопці №2 немає. а тільки трохи жалюгідне або смішне для людей, схильних всіх рівняти на свій ранжир. а от хлопець №1 - калібрований сталкер. він дійсно знає, чого хоче. його мета - повний контроль над об'єктом сталкінгу. спочатку м'який. а межа нечітка, особливо в уяві жертви. насправді доросла людина не має втручатися у вибір іншої дорослої людини. бо він не батько неповнолітньої особи. так що все правильно - ред флег, а жертва недоотримала батьківського захисту й турботи. тому й ведеться на контроль під виглядом турботи. і не помічає, що її тримають за дебілку, нездатну відрізнити корисну воду від некорисної коли. і привчають згоджуватись з тим, що її вибір не цінний. а цінний - сталкера. до речі ні користь води, ні шкідливість коли науково не доведені)
Що буде коли він поставить поруч воду, а ви продовжите пити колу? Він сприйме це, як норму? Зробити зауваження? Влаштує скандал?
А якщо ви не погодитесь з його зауваженням і підете "неправильним шляхом" з його точки зору, як він відреагує?
Згодна, межа і справді дуже тонка. Як на мене, відповідь всередині - на питання "а чи можу я з цією людиною бути собою?". Чи можна цій людині розповісти сюжет свого нового твору, якщо там щось відрізняється від середньостатистичної норми? Чи комфортно бути з ним, коли сумно?
Дара Блек, от якщо виникає питання "як бути кращою" - це вже насторожує...
(загадково посміхається)
Звісно, що чоловіка, який знає, чого хоче. Шкарпетки ще нікого не налякали, хіба що, якщо їх носить чоловік, який знає, чого хоче ❤️✨❤️
Дара Блек, (з розумінням киває)
Я розумію. В тім я думаю, що це лише питання масштабу. Що, якщо той, хто веде гру, теж стає учасником гри? Прямо, приховано - неважливо. Як тоді це вплине на ваш інтерес? І взагалі на інтерес самої гри?
В тім я згоден, що часто справжні почуття залишаються... непочутими, і це - правда. Така жорстока реальність - знаємо, плавали, бачили... Будуємо.
І я згоден з тим, що за фігурами цікавіше спостерігати, ніж за гросмейстерами. Хоча...
(загадково посміхається лукавим поглядом окулярів)
Я радий, що ми рухаємось в цьому руслі. Правда. Перспективно ❤️✨❤️
ОГО!
Алло, це Червона Книга? Так-так, приїжджайте, тут вимираючий вид знайшовся!
Марк Лис, У кожному світі свої ярлики ?
Але, мабуть, саме тому історії й існують — щоб іноді створювати свої.
Межа проходить у нашій голові. Саме там турбота перетворюється на "насилля", а насилля сприймається як "справжня чоловічність".
А стсосовно редфлегів, аб'юзу, газлайтингу та іншого - мені це вже нагадує загальну психопатію - коли ці ярлики клеять направо і наліво.
І останнє над чим варто подумати - коли ми хочемо, щоб хтось " взяв відповідальність і вирішив наші проблеми" - це означає, що ми віддаємо у ці руки і "владу над собою" - бо це передбачає, що хтось буде приймати рішення за нас.
Тому в стосунках є два основних типи - абсолютна незалежність - коли я сам чи сама за все відповідаю і "ведучий - ведений" - коли є один відповідальний.
Стосовно рівноправного партнерства - хоч воно часто декларується - але по факту його, як правило немає.
Герман Харрінгтон, І все ж інколи найскладніше в тому, що “небезпечні” речі не завжди виглядають як відсутність уваги чи емпатії. Навпаки — іноді це може бути дуже уважна, спостережлива людина, яка добре розуміє іншого, визнає помилки, говорить правильні речі…
І тоді виникає питання не про маркери як такі, а про межу, де уважність перестає бути турботою і стає інструментом впливу.
То виходить, питання не в тому, чи будувати стосунки, а в тому, чи встигаємо ми побачити межу?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати