Вітаю!

Історія Есенії та Руслана надійшла у переплату!

Новий розділ вже на сайті!

Всім безмежно вдячна за підтримку!

✨✨✨

— Ну що, Есеніє Володимирівно, подобаються вам наші ділові стосунки?

Серце різко стискається, мені боляче від цього питання, бо воно виглядає не інакше, як насмішка. І байдуже, що я сама цього хотіла, що просила про це. Тому зараз змушую себе підняти голову, незважаючи на те, що всередині все кипить від злості на весь світ.

— Подобаються, — погоджуюся зі скрипом на серці, а в голосі таки звучить незворушність.

Його щелепи помітно напружуються, погляд миттєво стає ще більш холодним. Напружена пауза затягується. Мені стає важко дихати. Не знаю, чого чекати наступної миті.

Але він першим порушує тишу, розтинаючи її надто впевненим хрипким басом.

— То що, продовжимо наші ділові стосунки? Чи може достатньо?!

— Продовжимо. Мене все влаштовує.

Звісно, це брехня, безсовісна та жахлива. І, звичайно, мене нічого не влаштовує. Навпаки, мене ламає зсередини. Але разом з тим ображає його байдужість та холод, тож хай продовжує. Хай не бачить, ігнорує. Дасть Бог, я звикну. А там, дивись, ще трохи і піду від нього. Та забуду, мов страшний сон.

Руслан мовчить, а я з усією своєю ламкою впевненістю дивлюся йому в очі. Його погляд стає важким. Він нарешті кліпає і холодно прошиває тишу:

— Чудово. Тоді завтра о сьомій ранку ви їдете зі мною на зустріч.

Я мало не давлюся повітрям. Перепрошую, яка зустріч може бути о сьомій ранку? Ей, альо?! Ви взагалі про, що? Ви годину зараз бачили, шановний?!

Мій погляд сам собою ковзає на годинник. Друга ночі. ДРУГА. Я ледве стою на ногах після цих документів. Він реально знущається, чи може це в нього розваги такі?!

— Перепрошую?! — не стримуюся.

— Ви все почули правильно, Есеніє Володимирівно. Вам не здалося...

Продовження тут...

Гарних вражень та тихого дня!