В перший раз, як в перший клас.

(тут повинно було бути зображення, яке в Букнет вставити неможливо, бо наморочено, капець.. :((  )

Дивно, але згадуючи періодично своє дитинство, я помітила, що я постійно навчалася не просто існувати та взаємодіяти з іншими, але і проходити свої страхи, сумніви, недовіру. Але тоді це було без уваги до цього. Просто була ситуація, я її проходила. Все. Знов ситуація. Знов пройшла. Жодної на це уваги не було, доки мій батько, мої брати та сетри не почали мені тицяти на це пальцем.  Так, зараз я теж проходжу свої страхи, сумніви, недовіру, якісь перетини, помірно рухаючись до свого бажання, але зараз це все виходить важче, складніше.

А знаєте в чому прикол? Важко не тому, що ситуації складні чи тяжкі, ні, важко, бо я до цього так ставлюся. Завдяки тим "добрим" тицянням пальців, вказівкам та їх ДОСВІДУ, моя спроможність відчувати свою здатність рухатися самостійно, зникла. Гадаю, багато людей мене зараз зролзуміють. А якщо ні, то теж добре. Але я не для цього це пишу. Насправді я просто вирішила спробувати блог, бо випадково побачила його тут у Букнеті в себе на сторінці. Стало цікаво, як це? Скажу чесно: не зручно. Коли я пишу щось на ноутбуці, мені ніколи спостерігати за тим, чи поставила я після карпки заглавну букву чи пропустила, написавши її малою. А також у Ворді зручність в тому, що кожен абзац автоматично виділяється відступом. Тут цього немає, тому, коли перечитую  текст в пошуці помилок, то часто збиваюся. Тепер ярозумію, чому мої читачі кажуть, що читали б мої книги, але їм не зручно без відступів. Так. ту є відступ строки. Але коли намагаєшся знайти місце де зупинилася вчора, то я ось чесно скажу, той відступ зливається в тексті і я більше часу витрачаю на пошуки. А коли інтернет вилітає, то ці пошуки все натзнення збивають. Мені просто не зрозуміло. Адже зараз такий продвинутий час в технологіях, невже не можна зробити таку дрібницю для зручності як авторам книг, так і для читачів.

Я, спостерігаючи за собою вже багато рокв, помітила, що досвід, це, звичайно, добре, але навіть він згодом стає сміттям в моєму житті.  раніше я цього не дуже помічала, опиралася на це, але вже сьогодні, маю впевненість у цьому розумінні. досвід теж спрацьовує лише в окремий момент мого розвитку, а далі він стає вже непотрібним. Чому? Тому що все змінилося: я змінилася, вже не така, як була ще вчора, а тим паче десять років тому; Світ змінився, бо для мого блага Світ перевантажується, перестраюється, створюються нові шляхи; Люди змінилися, або ті, з якими я продовжую взаємолдіяти, або їх замінюють на інших, бо ці ще не готові мінятися, а це тормозить мене в розвитку. Тому і досвід є лиш тимчасовим знанням для мого життя. про це треба мені пам'ятати, щоб надалі давати дозвіл собі приймати в своє життя зміни і робити крок в невідоме без умов, без аналізу планів, без порад оточуючих. ЯК В ДИТИНСТВІ! Без уваги. Бо саме увага дає можливість мозку завести мене в ілюзію. Увага моя повинна бути в моменті запуску мого бажання, моєї мрії, а далі, моя увага повинна бути на інших процесах мого формування та розвитку, бо не отримавши якусь деталь в розвитку, я можу не отримати своє бажання, бо тоді я буду вважатися не готовою. Чому? Наразі я це відповіла собі так, на моменті сьогоднішніх своїх знань: якщо в пральній машині не буде вистачати якогось, ніби на перший погляд, неважливого шурупчика, то як машинка може вважатися готовою до експлуатації? Це на мій погляд шурупчик неважливий, а для якісної та довготривалої праці машинки, цей шуруп невід'ємна частина. Так і почала я інакше мислити. Тому і помітила, що в моєму дитинстві, прохадження страхів були легше, бо була віра в себе сильна, любов до себе вела мене до хорошого для мене. Тоді я чула саме себе. А коли почала слухати тих, а тим паче брати на себе їх, вже вицвілий досвід, стала від цього тільки страждати та втратила себе. 

Наразі, пройшовши нелегкі моменти свого життя, я пишаюся собою, бо знов знайшла себе. Але навіть зараз я не зупиняюся і продовжую щось міняти в собі та навколо себе, щось відпускати від себе, щось дозволяти більше, ніж мене тому навчали. Головне, я скажу собі:

"Моя хороша, моя мила, моя люба дівчинка! Ніколи не забувай дослухатися саме до себе. Ніколи не дозволяй минулому заважати робити крок тобі тут і зараз вперед. Ніхто ніколи не зможе побачити твій Світ Твоїми очима. Завжди пам'ятай, що ти у себе НАЗАВЖДИ, а інше тимчасове. Люблю тебе!"

Тож спроба зроблена, а цікавість задовольнила. не знаю чи хтось буде таке читати чи ні...Хоча це не важливо, адже я це зробила, БО Я ТАК ХОЧУ!