Вітаю!

Емоційні розділи вже чекають на вас!

Історія Есенії та Руслана оновлена. 

✨✨✨

Сонна, готую собі каву і, коли повертаюся з нею в кабінет Сікорського, він невдоволено міряє мене поглядом, але мовчить. І досить мені поставити чашку і присісти, як він підіймається та забирає мою каву, холодно кинувши:

— Дякую!

Я сердита по саме не можу, тому коментую мовчки: не вдавися...

Видихаю та беруся передруковувати дані. Далі сортую договори. Все ніби як завжди, тільки є відмінності: пустий офіс, ми удвох, глибока ніч за вікном та шалена напруга у кабінеті.

Іноді наші погляди випадково зустрічаються, але лише на секунду. І кожного разу я першою відводжу очі, бо не витримую. Хоча намагаюся вдавати, що мене справді хвилює робота, а не він. Мені легше, коли я не дивлюся на нього. Здригаюся, коли наші руки випадково торкаються під час того, як ми складаємо договори. По тілу проходить дивний струм.

Я різко забираю руку. Руслан же поводиться спокійно, так наче нічого й не трапилося. Лише погляд стає похмурішим, і від цього почуваюся ще гірше.

— Есеніє Володимирівно, перевірте останній файл, — сухо наказує він.

— Добре.

— Пункт сім і додаток.

Лише згідно киваю і беруся до роботи. Не хочу з ним говорити. Зрештою мене це влаштовує, хоча напруга між нами така, що кинь сірника, то все вибухне, але я тримаюся. Тільки чомусь від цього всередині все перевертається. Але на щастя людям притаманно бачити лише те, що коїться зовні. В душу ніхто залізти не може.

Фатальна ніч з босом...

Приємних вражень!