Любі читачі та гості блогу!

Книга Розлом Морського Диявола. По той бік на піку кульмінації. А це означає, що зовсім скоро ми отримаємо відповіді на усі запитання та нарешті розгадаємо головну таємницю.

І поки дівчата готуються до небезпечної вилазки, пропоную вам підглянути за щемким та сповненим ніжної надії прощанням Ніколь та Даніеля.

— Ніколь, — похмуро промовив він. — Ти впевнена, що це гарна ідея? 

— Іншої немає.

— Але, можливо, вам взагалі не варто цього робити? Або… або хоча б почекати трохи, знайти підтримку, допомогу, — гарячково пропонував він.

— Даніелю, — я злегка стиснула його долоню та зазирнула в очі. — Ми це зробимо. Завтра. Поки що це єдиний варіант, який ми маємо, тож мусимо скористатися можливістю, аби його перевірити.

— Я піду з вами, — рішуче промовив він.

— Ні, Даніелю.  Ти маєш залишатися тут і чекати на наше повернення, — заперечила, додавши дещо напружено: — А раптом ми не повернемося — сповістити мою редакцію. Це дасть набагато більше шансів на те, що справа не залишиться просто в столі у слідчого.

— Ніколь, — голос Даніеля звучав налякано, і сам він виглядав не краще. — Я не хочу, щоб ти туди пливла.

Мені не було що на це відповісти, а Даніель, схоже й сам ледве міг добирати слова.

— Але розумію, що не можу тебе відмовити, — раптом додав він. — Пообіцяй бути обережною.

Даніель дивився на мене з сумом та розпачем, але я була вдячна за те, що він поставився до цього саме так.

— Обіцяю.

— І повернися, добре? — сумна посмішка промайнула на його обличчі.

— Зникати не планую, — відповіла я, ледь помітно піднявши лівий куточок губ в кривій посмішці.

— Можу тебе обійняти? — тихо запитав Даніель.

Я кивнула, навіть не задумуючись ні на мить, чим здивувала саму себе.

Даніель повільно випустив мою руку зі своєї долоні та обережно обійняв, поклавши гарячі долоні мені на спину.

Обійнявши його у відповідь, я зловила себе на думці, що, можливо, всього лише можливо, — рани на моєму серці починають загоюватися набагато швидше, ніж я собі уявляла.

Постоявши так кілька ударів серця, я обережно відсторонилася, зазирнувши Даніелеві в очі. 

— Дякую тобі, Даніелю. Я повернуся і обов'язково  розповім тобі свою історію. А ти — розповіси мені свою, гаразд?

Даніель кивнув, вже сміливіше посміхаючись та неохоче відступив від мене.

— Чекатиму на тебе, Ніколь.

Як ви гадаєте, є у цих двох шанс побудувати стосунки?