Я повинна це сказати...

Вітаю, мої неперевершені ♥

Ага, я сама собі обіцяла на початку написання книги, що Кохати двох не гріх не матиме жодної драми та важких емоційно глав 

ахахахахахахахаххахахахахахаххахахахахахах

♥♥♥♥♥♥♥♥

Пора вже самій собі визнати, що я не та авторка, яка вміє писати емоційно легкі лампові історії

(як вам стікерочки від чату жіпіті?)

________________________________________________

Зараз викладаються доволі важкі емоційно глави, читаючи які ви можете почуватися некомфортно, думати: "Та коли там вже все прийде в норму?" Обіцяю, що доволі скоро історія повернеться у знайому цікаву площину напруги й неловких гарячих ситуацій, сконцетрується на Марині та хлопцях... Але я пишу блог не для того, щоб дати вам цю обіцянку, а про дещо поговорити.

______________________________________________

Чи було у вас таке, що настільки ту мач, що вже нічого не відчуваєш? Абсолютно все одно, що і хто там робить, каже, як ображає та принижує. В голові єдина думка: "Коли вам уже набридне й ви відчепитеся від мене, і я зможу лягти спати?" Ось саме це ви побачите від Маринки сьогодні... Це буде важко.

 _____________________________________________________

А зраночку впіймала таку гарну циферьку прочитань ♥

(це привід для привітати мене для тих, хто не захоче читати багато літер)