Вітаю вас, мої любі!

От і завершилась історія ще однієї сестри.

Було цікаво, весело та подекуди сумно, але це і є життя.

Запрошую вас до завершеної історії Андрія та Марго ♥️

НЕ ФІКТИВНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Уривочок:

– Алло! – відповідаю різко.

– Привіт, – тихий знайомий голос у слухавці змушує мене заціпеніти. – Це Маргарита. Марго…

– Привіт, – роблю глибокий вдих, намагаючись втихомирити шалений ритм серця. – Я впізнав твій голос.

– Ти… ти дав мені свій номер. Сказав, якщо потрібно буде… –  додає невпевнено і замовкає.

– Що сталось? – запитую прямо, поки вона не передумала і не кинула слухавку.

– Твоя пропозиція щодо одруження… вона ще в силі? – її голос тремтить, коли вона каже ці слова, а я завмираю з рушником в руках, який щойно стягнув з полиці.

– Що сталося?

– В силі чи ні? – перепитує, майже зриваючись на крик.

– Звісно, в силі. Якщо я пропонував, значить так і є, – відповідаю твердо, щоб запевнити її. – Ти можеш сказати мені, що сталося?

– Софію забрали, – вимовляє на видиху, і закінчення фрази тоне у болючому схлипі.

– Хто? Куди?

– Коли я повернулась вчора, її вже не було вдома. Сьогодні я зустрічалась з інспекторкою, яка приходила до нас з перевіркою, і вона сказала, що вони триматимуть її у себе, поки розглядатимуть справу. Мені її не віддадуть. Я незаміжня, мені немає де жити, і взагалі я не годжусь на роль опікуна для власної сестри яку виростила з пелюшок!

Її ридання стають голоснішими, заглушаючи слова, і це змушує мене збиратись ще швидше. Затискаю телефон між вухом і плечем, натягую джинси на ще вологе тіло і хапаю першу-ліпшу футболку з шафи. До сумки летить пара комплектів змінного одягу, документи і ноутбук.

– Де ти зараз? – запитую, закидуючи сумку на плече.

– Біля притулку “Світанок”. Я навіть не можу змусити себе зайти в той будинок. Не впевнена, що готова зустрітись з матір’ю.

– Їдь у готель. Той, де… де ми були минулого разу. Я забронюю номер на твоє ім’я.

– Не треба! Я переночую у сусідки.

– Я сказав – їдь у готель! – кажу спокійно, але тоном, який не терпить заперечень. – Я приїду, як тільки зможу і ми все вирішимо.

– Не треба приїжджати! – вигукує злякано. – Ми можемо подати заяву в Дії чи онлайн. Я в новинах бачила, що так можна зробити. А потім просто розпишемось, і я тебе більше не потурбую. Ну, хіба що разок, щоб показати тебе соціальному працівнику. Довести, що ти не фейковий, – чую, як вона нарешті слабко усміхається.

– Маргарито, просто зроби, як я сказав. Я скоро буду, – натискаю відбій, не даючи їй змоги дати задню з переляку, адже зараз вона не в тому стані, щоб вирішувати щось самій.

Моя рука завмирає на дверній ручці, я кидаю останній погляд на квартиру і виходжу. Попереду дорога і нова зустріч з Марго. Але тепер в іншому статусі.

♥️Історія живе тут:

https://booknet.ua/book/ne-fktivna-zalezhnst-b449825

А ще хочу нагадати вам про всю серію ;-)

Instagram     Facebook      TikTok
Мій телеграм канал  Ксенія Стрілець. Кохання на виживання

Обіймаю♥️ Ваша, Ксенія Стрілець.