Офіційна заява: Я дописав «Богів з гуртожитку» (і зробив буктрейлер, як фінальний штрих до книги) 

Розходьтеся, друзі, кінець світу скасовується. Або відкладається. Бо я нарешті зробив це — поставив фінальну, жирну, епічну крапку в книзі «Боги з гуртожитку».

Мої синці під очима офіційно отримали власні синці під очима. Моя клавіатура найняла адвоката і готує колективний позов за жорстоке побиття по клавішах о третій годині ночі. А моя кішка, напевно б забула як я виглядаю, якби я її не годував. Але воно таки того варте!

Так-так, історія завершена. Усі деміурги розставлені по своїх місцях, світи збалансовані, а сюжетні діри героїчно залатані скотчем, творчою логікою та моєю безмежною письменницькою уявою. Герої нарешті перестали зі мною сперечатися посеред ночі й змирилися зі своєю долею.

Але просто написати текст і сказати «читайте» — це в наш час якось несерйозно. Для слабаків! Треба шоу! Треба драми! Тому я вирішив, що в мені десь дуже глибоко (можливо, навіть занадто) гине Крістофер Нолан. Або хоча б той чувак, який під пару пляшок пива вміє зводити кадри в щось схоже на сюжетний ланцюжок.

І я зробив буктрейлер.

Там є все, що вимагає жанр: ? Пафос? Присутній. ? Загадковість і геніальні кодери? Аякже. Музика, під яку хочеться негайно йти зламувати матрицю (або хоча б епічно заварити собі чаю)? Увімкнена на максимум.

Коротше кажучи, я відчув себе справжнім режисером блокбастера, поки монтував це відео.

Посилання на цей візуальний "шедевр", створений на колінці та за допомогою всіх інструментів, якими я на тому чи іншому рівні володію  залишаю ось тут: 


 

Дивіться, насолоджуйтесь, ставте лайки й обов'язково пишіть у коментарях, що це геніально (моє письменницьке его дуже потребує підживлення після місяців добровільного ув'язнення за монітором). А я поки піду згадаю, як виглядає сонце, і спробую поспілкуватися з живими людьми, а не з цифровими свідомостями.

Хто вже готовий пірнати у світ книги «Боги з гуртожитку», ласкаво запрошую.