А я червона сиджу, на руки дивлюсь. Йой, начальниця щось знає…

– Не розумію про що ви! – намагалася  я відкараскатись від їх підозр.

 Бо відчуваю якщо все спливе мене мати вб’є і Віктор допоможе їй закопали труп.

 Горпина Лаврентіївна торкнулась кристалу, що стояв на столі, той засяяв райдужним блиском і показав...Йой...

 Ну дякую не мої пригоди з Дарілем, але навіть це що тут показано – вже змусило мене червоніти.

 Бо  там був образ того як я чкурнула під хаосом битви двох маніпуляторів до одного з них. Він мене прийняв під захист свого бар’єру і зворушливо притискав до себе прикриваючи крилом. Ми щось посперечалися. І я відкриваю бутильок. Відпиваю і…той поцілунок..

 Ой. Як соромно! Тоді це так інтимно не виглядало. Я хотіла лише врятувати Яро, а зараз бачу як це виглядало зі сторони…пристрасно…Йой.

 Ламіка подивилася на образ, її щелепа відвалилася і здається хотіла закотитись під стіл. А очі вирячились.

– Ой, як зворушливо! Він тебе так близько підпустив, навіть знаходячись в бойовому шалу і захищав, – сказала начальниця.

– Та от куди ти ділася?! А думаю, де ти була? – обурилась Ламіка, – Ти зовсім всі клепки розгубила! Я розумію тобі конче потрібен фамільяр, та не маніпулятор же! – волала далі Ламіка. В неї був вигляд, як у розлюченої мамці, дитя якої принесло каку в дім і каже що ця кака буде від тепер жити в них в дома.

______________________________________

Посилання на книгу:  https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512