Вітаю, шановні читачі! Безмежно вдячна вам за увагу до моєї нової книги Дар, а також за ваші коментарі та вподобайки. Мені дуже приємно, що моя історія залишає слід у вашому серці й щиро сподіваюся, що це триватиме й надалі. Завтра зранку на вас чекатиме нова глава. А поки я подам коротенький анонс... м-м... доволі пікантний... 

"Посеред зім’ятих простирадл, розкинувшись у безтурботній позі людини, яку сон нарешті змилувався відпустити від болю, міцно спав граф. Його перев’язана голова трохи зіслизнула з подушки, через що темне каштанове волосся безладно розсипалося по тканині. Одна рука була незручно затиснута між тілом і стіною, інша безвільно звисала з ліжка.

Ранкове сонце лилося крізь напіввідчинені штори, ковзаючи золотавими відблисками по його оголених плечах і міцних грудях. І саме тоді Зара відчула, як їй раптом забракло повітря. Її погляд, всупереч усякій пристойності й здоровому глузду, мимоволі затримався на чоловічому торсі, сильному, підтягнутому, напрочуд красивому у теплому сяйві світанку.

Циганка завмерла, мов зачарована. У грудях щось тремтливо стиснулося, а в голові промайнула зовсім недоречна, майже небезпечна думка: «Ніби сам Аполлон…»