Стиль “людяності” більше не є ознакою людини

Так мені відповів ШІ, коли я йому вказла, що він помилився, щодо штучно створеного текту.

Що ж.

Люди теж поділилися.

Перший текст троє висловилося що це ШІ і стількиж, що людина.

Щодо другого тексту, то п'ятеро людей висловили думку, що все ж писала людина - ви вгадали!

1

У підсумку їхній “закордонний курорт” трансформувався у щось значно ближче — річку за їхнім житловим масивом. Ту саму, де ти не можеш чхнути, щоб про це не дізналися три сусідки і чийсь дядько Вітя.

— Ну що, — Марта розстелила плед із оленями, який бачив ще її дитинство і, можливо, динозаврів, — Мальдіви 2.0.

— Тихіше, — озирнулася Соломія. — Там тьотя Галя. Якщо вона почує “Мальдіви”, завтра весь масив буде знати, що ми “зазналися”.

І справді: тьотя Галя сиділа неподалік із подругою, насінням і поглядом людини, яка вже знає про тебе більше, ніж ти сам.

— Головне правило цього пляжу, — прошепотіла Соломія. — Не робити нічого, що не можна обговорювати на лавці біля під’їзду.

— Тобто… нічого? — уточнила Марта.

— Саме так.

Вони лягли засмагати, намагаючись виглядати як туристки, а не “ті дві з третього під’їзду”.

— Уяви, що ми десь у Іспанії, — сказала Марта.

— Угу, — кивнула Соломія. — А он той дядько, що в шкарпетках і сандалях, — місцевий дон Педро.

— Дон Педро Петрович.

Вони тихо засміялися.

2

Сонце вже добряче пригрівало, хоча ще була перша половина дня. Цього суботнього ранку багато місцевих тягнулися в бік пляжу.

Це своєрідна удача — жити в курортній частині міста, мати пляж прямо під боком, куди можна дістатися пішки. Щоправда, у таких «курортних» місцях є один не дуже приємний нюанс — усі всіх знають. І якщо ти був поважним членом суспільства, то таким і мусиш залишатися, навіть на відпочинку.

Кріс і Таня — дві найліпші подружки ще з… партійних… ой, тобто шкільних часів — вибравшись у свій найкращий пляжний лук, а саме одразу в купальники, парео й капелюхи з широкими полями, шльопали в’єтнамками по дворах, тягнучи великі пляжні сумки.

Панянки лише цього року закінчили університет і вирішили зробити собі невеличку відпустку. Щоправда, на Мальдіви чи бодай у Туреччину або Єгипет студентські підробітки не дали змоги накопичити, тож вони обмежилися місцевим пляжем, де, на їхнє нещастя, всі всіх знали — принаймні в обличчя.

— М-да… — Таня кинула на пісок свою яскраву блакитну пляжну сумку, прикрашену помпонами всіх кольорів веселки. — Треба було хоч у Гідропарк махнути, а то тут одні… приду… кхм, колишні однокласники! — дівчина фиркнула, здуваючи з носа зрадницький локон білявого волосся, що лоскотав їй ніс.

— Але ж диви, які гарнюні! — Кріс кивнула в бік води, де двоє хлопців борсалися, вчепившись за водяний матрац.

А, ще мене забулив ШІ (Піду плакати в куточку)

“дві найліпші подружки ще з… партійних… ой, тобто шкільних часів...”
Тут є спроба стилю, але вона виглядає сконструйованою.

Жарт є, але він пояснюється і трохи “затягується”, замість того щоб вистрілити.