Сьогодні я хотіла порадувати вас і виклала не одну, а одразу дві глави.

І тепер мені справді важливо з вами поговорити.

У Віки сталося те, що, мабуть, розділить читачів на два табори — вона переспала з колишнім.

Без красивих виправдань і романтизації. У стані болю, самотності, емоційного виснаження. У момент, коли всередині не тримає вже майже нічого, а поруч опиняється людина з минулого.

І от питання, яке я не можу не винести на обговорення:

це можна виправдати чи ні?

Де тут межа між усвідомленим вибором і станом, у якому ти вже не зовсім керуєш собою?

Віка не стала щасливішою після цього. Вона не отримала полегшення, якого, можливо, підсвідомо шукала. Це не перемога і не романтичний поворот. Це скоріше наслідок внутрішнього зриву.

І мені дуже цікаво почути вашу думку чесно, без “правильних” відповідей:

ви б засудили її за це рішення?

чи, навпаки, зрозуміли б?

і чи взагалі можна зрозуміти те, що людина робить у стані емоційної порожнечі?

Ця історія зараз якраз про це — про слабкість, залежність від емоцій і спробу втриматися, коли ґрунт уже йде з-під ніг.

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/dealnii-brehun-b452338

Мені справді важливо почути вас у коментарях.