Вітаю, любі читачі! 

Нещодавно я завершила свою першу книгу, і от, пропоную вам свою новику) 

Двоє талановитих, але самотніх і дуже закритих людей змушені стати фіктивним подружжям. Але згодом цей шлюб виявився непотрібним “дружині” і вона вирішує розірвати його будь-якою ціною. 

Я пішла на кухню. І вирішила: якщо він думає, що ситуація під контролем — я доведу, що ні. Якщо ти не хочеш по-доброму, то скоро ти благатимеш мене розлучитись, Еліоте Кейн. Трішки жіночих хитрощів та справжньої Мари Восс — і ти попросиш, будь ласка, давай розлучимось. Я тобі це гарантую!

Як бачимо, настрій у Мари бойовий )) А тепер хочу поділитись моєю улюбленою сценою з візуалом і запросити до новинки під назвою 

“Розлучись зі мною, будь ласка”

Я Шоста вечора, і я стою посеред руїн чужого ідеального порядку.

Руїни нявкають.

Герр Професор — сірий кіт з виразом доцента, якому набридли студенти, — окупував верхню полицю книжкової шафи з рідкісними виданнями і каталогами, які коштують як його річне утримання, і дивиться вниз з тією ж зверхністю, з якою, мабуть, дивляться на перехожих гаргульї Нотр-Даму. 

Шніцель риється в горщику з гортензією біля вікна і методично викопує ґрунт на паркет — я пробувала зупинити його тричі, і тричі програла. Фріда кусає ніжку крісла. Ще двоє котів сплять у розкритому ящику з кресленнями. Рудий — маленький, з порваним вухом і манерами власника нерухомості — сидить на підвіконні і дивиться на Stadtpark так, ніби він завжди тут жив.

Один кіт сидить у туфлях Еліота. Сподіваюсь, просто  сидить, а не вирішив, що то його лоток. 

Загалом нас тут тринадцять. Дванадцять котів і я.

Буду шалено вдячна за вашу підтримку та зірочки книзі. Читати її можна тут. Всім гарного вечора і приємних емоцій. Та — котиків але тільки за власним бажанням.