"— Мені от цікаво, Еліно, — почав він, зупинившись за крок від мене. Його голос тепер звучав іронічно, з відтінком жорстокого знущання.

— У тебе хобі таке — тікати посеред ночі по снігу майже роздітою? А я ж хотів продовження. Думав, ти мене дочекаєшся.

Я затамувала подих, зціпивши зуби від обурення.

— Якщо ти, можливо, зголодніла, — продовжував він, схиляючи голову набік і розглядаючи мої палаючі щоки, — то в мене в маєтку працює найкращий кухар. Він би швидко тебе нагодував. Чи, може, ти раптово згадала, що праску вдома не вимкнула? То могла б вийти через двері, як цивілізована людина, а не лазити, як мавпеня, по деревах під вікнами."