Куди насправді летять опосуми?

(загадково посміхається привітно розвівши руками) Радий знову бачити вас. Влаштовуйтесь зручніше, і ми почнемо занурення. 

(Дає вам час сісти зручніше і потім задоволено киває відкинувшись на спинку)

Чудово.
Отже...
(Витримує паузу)

Уявімо ситуацію: у нас є 10 звичайних опосумів - звичайних з одним нюансом: вони говорять між собою - спишемо це на сюжетну умовність. Отже: що буде, якщо взяти цих опосумів, покласти їх у відро зі сміттям і викинути в космос? 

(Дивиться на вас з непроникним виразом, витримуючи паузу)

Згоден: сама по-собі ситуація - повний абсурд. Допустимо що вони можуть дихати в космосі, для повного комплекту. Але давайте на мить забудемо про логіку подій, і уявимо, що вони не знають, де вони насправді. Тобто: вони бачать те що вони у сміттєвому баку, навколо них - сміття, якісь огризки, вони відчувають що кудись "летять", але не мають найменшого поняття про те, як вони тут опинились і що все це означає. 

(Дивиться на вас ледве посміхаючись витримуючи паузу)

Як ви думаєте, що вони починають робити?
...
Вони починають шукати СЕНС. "Що це? Якесь завдання? Вищий промисел? Ми обранці долі? Яка інтрига!" - міркують вони між собою. Вони бачать далекі зірки в дірки бака, яка краса! Яка інтрига! Вони прямо в космосі! І поки вони міркують, що відбувається, стається те... Чого ніхто не міг очікувати.

(Витримує драматичну паузу)

ТАРГАНИ.

Вони починають лізти з під сміття, з кожної щілини, вони бігають під ногами - у опосумів спрацьовує інстинкт!

"Їжа! Вони такі смачні! Такі соковиті! А ми - хижаки! Це наше призначення!" - тріумфально верещать вони. Вони миттєво забувають про вищий сенс, свою начебто обраність, "долю", і розгадку того, що вони взагалі тут роблять. І... починається бенкет.

(Витримує паузу відкинувшись на крісло і, скупо жестикулюючи, продовжує)

Зрозуміло, що таргани приречені - у них немає шансів вижити проти опосумів. Для останніх ці комахи - це природний раціон. І ось, коли останній панцир таргана хрустить на щелепі одного з опосумів... Стається щось.

...

Стінки бака починають стрімко стискатись ніби під невидимою, невблаганною силою. Ніхто їх не почує, ніхто не прийде на допомогу. За секунду до фатального кінця хтось із них кличе на допомогу маму. Але це нікого не рятує.

(Гучно плескає в долоні, ви чуєте соковитий звук зіжмаканого зі скреготом в млинець металевого баку, ваша уява малює яскраву картину того, що відбулось всередині)

(Дивиться на вас непроникним виразом і продовжує після паузи)

Але раптом трапляється немислиме. За мить вони знову опиняються в тому ж самому баку, знову летять крізь космос. Вони... Нічого не пам'ятають про свою смерть раніше. Нуль.

Що вони роблять?

(Загадково посміхається)

Вони шукають СЕНС!

"Що це? Вищий промисел? Якась загадка? Ми тут не просто так. Яка інтрига!" - міркують вони між собою. 

І тут один з тарганів вилазить вище на консервну банку і верещить: "Послухайте мене! Це вже було! Ми всі помремо!"

(Витримує драматичну паузу)

Виявляється що лише один єдиний тарган пам'ятає те, що було в баку раніше, перший раз. Він пам'ятає як його з'їли, і його братів. Він намагається достукатись до опосумів. Але вони... не чують. Вони думають, що тарган дурить їх, і вважають що мають бути вірні своїй природі - бути хижаками. А далі ми вже знаємо. Вони бенкетують, і потім їх всіх розчавлюює і... Цикл повторюється.

Знову. І знову. Лише один тарган знає правду: що би він не говорив, які би докази не доводив, скільки би він не цитував їхні репліки, вони не можуть встояти проти своєї природи, не тоді коли... Ці соковиті жуки... Так смачно бігають під їхніми ногами.

(Він стримано, дещо втомлено видихає)

В решті... тарган здається. Він розуміє що немає сенсу переконувати опосумів допомогти йому, перестає намагатись достукатись до них. Тому що він бачить, що вони глухі до його спроб, абсолютно засліпленні своїм пошуком "вищого сенсу" на дні сміттєвого баку та банальним тваринним голодом.

Але потім...

Він розуміє, що лише він один зможе вивести їх з пітьми цього невігластва, або... якщо не їх, то хоча би себе. І він вирішує, що він - Обраний.

І він знаходить вихід, в решті решт.

(Витримує драматичну паузу)

Після важких випробувань, чудом вцілівши у металевій складці зіжмаканого баку він розриває цикл смертей і чує... Гуркіт дизельного двигуна. Хтось або... Щось... везе його. Кудись...

І до нього доходить шалене, приголомшливе усвідомлення.

...

Весь цей час вони не були в космосі. Вони застрягли по невідомій їм причині у часовій петлі, поки їхній бак летів у сміттєвоз, а "зірки" в дірках металу були не небесними світилами, а вогнями мегаполісу вночі. 

Але саме гірке не це.
А те...

(Витримує паузу)

Що там, де хтось шукав "вищий сенс", виявився лише смітник, а голос "пророка" з темряви належав не долі, а відчайдушному таргану, голосу розуму, який був приречений залишитись непочутим крізь хибні марення гризунів, які за своїм бажанням бачити у всьому "вищий промисел" не побачили прірву, а таргана сприймали лише як смішну їжу, яка говорить. 

І найбільш іронічне те...

Що саме їжа в результаті... Вижила. Забравши з собою знання про екзистенційну порожнечу існування, в той час, коли хтось... Загинув у марних мареннях про "вищий сенс" і частину "чогось більшого", перетворившись... На сміття.

(Загадково посміхається)

Напишіть ваші думки в коментарях - дуже цікаво послухати ваші міркування на цю тему. Що вибрати: виживання з розумінням екзистенційної порожнечі існування, чи смерть задля "вищого сенсу", якого немає?

А поки ви думаєте...
(загадково посміхається на останок)

Мир. І Чілл.

Хроніки Архітектора: Код Реальності.

Плейлист Спотіфай для занурення у Всесвіт моїх книг.

Мій Інстаграм.

Мій телеграм