Історія для тих, хто втомився від гучних світів.

Хай.

Нова книга. Нова дивна атмосфера, в яку я сама випадково провалилась разом із героями.

«Вічність у стрілках» уже почала виходити. І чесно… це одна з найбільш тихих, але водночас емоційно важких історій, які я писала.

Анотація до книги:

У майстерні «Часового маяка» час поводиться не як механізм, а як жива система з характером, збоями і дивною пам’яттю. Мирон — майстер, який звик виправляти його викривлення, поки не помічає: світ поступово перестає відповідати.

Годинники більше не ламаються — вони просто стають надто правильними. Події втрачають відгук, реальність згладжується, а тиша починає звучати як нова норма.

Через зустрічі з клієнтами, кожен із яких по-своєму боїться хаосу або повтору, Мирон поступово втрачає свою головну роль — того, хто виправляє.

І коли світ нарешті перестає бути “зламаним”, виникає найскладніше питання: що робити тому, хто жив через виправлення, коли виправляти більше нічого не потрібно.

У книзі є:

- час;

- вибір;

- годинник.

Тут немає світу, який треба рятувати мечем. Немає “обраного героя”. Є маленька майстерня годинників. Є люди, які приходять туди зі своїми тріщинами. І є Мирон — чоловік, який лагодить механізми так, ніби намагається зрозуміти сам час.

Ця історія вийшла дуже атмосферною. Десь теплою. Десь дивною. Десь такою, після якої хочеться просто посидіти в тиші.

Кілька глав уже доступні, і мені страшенно цікаво читати ваші враження. Бо це саме той тип книги, де кожен, здається, бачить щось своє.

Хтось читає її як міське фентезі. Хтось — як філософську історію про людей. А хтось просто приходить у «Часовий маяк» за атмосферою.

Тому дуже чекаю ваших думок про «Вічність у стрілках». Бо мені здається, ця історія тільки починає розкручувати свої стрілки.

Як вам книга?