Він знав, що зламає її.
Тому намагався відпустити першим.
Але проблема в тому, що деякі люди стають твоєю слабкістю ще до того, як ти встигаєш це усвідомити.
— «Я не святий, Ясю. Я вбиваю, продаю, катую…»

— «Я знаю, хто ти. І все одно хочу бути поруч.»
Ця глава для мене — не про кохання. Вона про момент, коли монстр вперше починає боятися не за себе.
І, здається, це страшніше за будь-якого ворога.
Нова глава вже на сторінці?

А як би вчинили ви?

Пішли б від людини, дізнавшись, що її руки в крові? Чи залишилися б поруч, якщо кохання вже сильніше за страх? ?