До закінчення дії знижки 3 години!!!

Доброго вечора, мої хороші. 

 

До закінчення знижки на книгу "Врятуй мене", залишилось менше трьох годин.

Поспішайте придбати класну книгу за хорошою ціною.

 

Врятуй мене

  Де   в   біса   носить  того  бухгалтера? - дивлюсь на   годинник   і   підходжу   до   вікна.   Восьма   сорок.   Вона   вже   спізнилась   на   десять   хвилин.   Наче   в    мене    справ   інших    немає.   Якби   не   прохання   Ганни ,    вже   б   відмовив   їй   навіть    без   розмови.  Ненавиджу   коли    працівники   спізнюються.   А   вона   ще   навіть   не   працівник.   Настрій   жахливий.   Хочеться   на   комусь   зірватись.  Відчуваю,   що  жертва   скоро   знайдеться.   Васильович   вже   мабуть    чекає   мене,     а   я   змушений   чекати    дівчину,   якій    типу   потрібна   робота.    Якби   дійсно    була    потрібна,   вона   б   мене    чекала,   а   не    навпаки.    В   двері   тихенько   постукали.  Невже   припливла,   принцеса. 
     - Заходьте! -  гаркнув   не   розвертаючись. 
     - Доброго   дня.   Пробачте    за   спізнення.  -  моє   серце   прискорило   ритм   лише   від   цього    тихого,   ніжного    голосу.  Голосу   з   минулого.    Не    може    бути.  Цього   просто   не   може   бути .   Розвернувся   і    очманів...   Це   дійсно    вона.   Даша   Савицька.   Вона    теж    застигла   з   відкритим   ротом.   А   я    чорт    забирай    потонув   в    блакитних    очах,   наче    не    було    цих    шести    років.   Тіло   напружилось,   дихання    збилось    і   в   горлі   пустеля    Сахара.   Все   як   тоді.   В   іншому    житті.    Вона   трохи   змінилась,   тіло   стало   ще   більш   жіночним   і   спокусливим.   Я   добре   пам'ятаю   що   там   під   одягом.   Добре    пам'ятаю   кожну   родимку   і   кожну    клітинку.   Колись   я   обожнював    вивчати   її    тіло   губами.  

     Скільки    разів    я    уявляв   нашу   зустріч   і    прокручував   в   голові   все    що   хотів    би   їй    сказати.   Я    намагався   забути    її,   намагався  зненавидіти    за    все   що   вона    зробила,   сподівався   що   більше   ніколи   її   не   побачу,    а зараз...   Зараз   не   можу   вдихнути   повітря.  Наче    знов   той    самий    закоханий   до   нестями    дурник.    Дурник ,   яким    вона    так   майстерно    маніпулювала    і    якого     врешті-решт    безжально    розчавила...  

УРИВОК:

  Вийшла з кабінету і розплакалась. Не знаю як стрималась там  коли  його побачила. Господи! Досі не віриться що це  дійсно він. Мій Даня. Він подорослішав , перетворився  на дуже гарного чоловіка . І трохи змінився. Лише  очі залишились тими самими,  хоч і дивився він  не так як колись. Ну звісно, він ще шість років тому від мене відмовився. А це його "ви"... Наче ми зовсім чужі і незнайомі  люди. Наче між нами нічого не було. Значить для нього все це дійсно було не так важко і він тоді просто почав нове життя. Без мене...

     - Дариночко, що сталось? - підійшла  Ганна Іванівна і я відразу витерла сльози. - Данило   тебе образив? Якщо так, то він не навмисно. Повір , він хороший чоловік. 

     - Ні. Все добре. Просто я розхвилювалась. Він взяв мене на роботу. Сказав що я буду допомагати   вам.                 

     - От і чудовенько. Тоді пішли, я покажу тобі що робити. Сьогодні насправді роботи не багато.  Прибереш в кімнаті Данечки і тоді я відпущу тебе до нашої бухгалтерші. Вона там щось розібратись   не може. Каже що стара вже і можливо щось десь пропустила  бо щось там в неї не йде. Загалом,  самі розберетесь , я в цьому не розуміюсь. - я кивнула. 

    - Дякую вам , Ганно Іванівно. Тепер хоч зможу за харчування в садочку заплатити і купити якісь  речі. Тільки от мені потрібно буде раніше йти додому , щоб забирати Соломію з садочку.

     - Я знаю. Не хвилюйся. Ти головне приходь вчасно , бо чого Данило не любить , це коли  працівники спізнюються. А там, зробила свою роботу  і вільна. - обіймаю жінку і вчергове дякую   долі що послала мені її. Якби не Ганна Іванівна, не уявляю що було б з нами і де б ми були. А вона   відразу запропонувала нам з донькою пожити в неї . Хоч бачила нас вперше в житті. От ми й живемо.   Соля в садочок пішла а я почала шукати роботу . Тільки тут з цим важко. Але хто б міг подумати, що  я буду працювати  на Даню? Я взагалі думала що він залишився назавжди в Великобританії і ніколи  більше сюди не повернеться. Тим більше, я не думала що ми зможемо колись зустрітись. Але доля  вирішила по-іншому.  

      - Іванівно! - покликав Даня і я аж підстрибнула на місці наче злодюжка. Він зайшов на кухню і   застиг побачивши там мене. Ми не відриваючи погляду дивились один  на одного і  на мить   мені здалось що не було тих років розлуки. Переді мною зараз знов стоїть мій Даня і дивиться на  мене поглядом повним кохання, ніжності і бажання. Він ковзнув поглядом по моєму тілу і мене   кинуло в жар. Щоки спалахнули а по тілу пробігла солодка хвилька. Скільки років я вже не відчувала   нічого подібного. Та все дуже швидко змінилось. Наче він отямився. Прочистив  горло і перевів   погляд на жінку. -  Іванівно, ми з Васильовичем їдемо в район , повернемось не знаю коли. Обід не   готуйте,  хіба що Ольга чогось захоче. 

     - Добре , Данечко . Як скажеш . Не хвилюйся. Їдьте з Богом! - він знов пробігся по мені   поглядом зупинившись на мить  на губах і вийшов з кухні. О, Боже! Хочеться вхопитись за серце,  яке збожеволіло і рветься за ним.             

     Дурепа , Дашо. Яка ж ти дурепа.  Стільки  часу минуло , а ти наче та сама закохана дівчинка.  Але тепер все змінилось . Колись я билась наче рибка  об лід і шукала хоч якоїсь підтримки. Він   залишив мене тоді, коли був так потрібен. Тоді ,  коли я через паніку і емоційне виснаження зробила   найбільшу помилку в своєму житті. Але час не повернеш. Зараз я буду працювати бо мені потрібно  думати про донечку. Про нашу донечку. О, Боже! Соля! Я ж тепер мабуть повинна розповісти йому   про неї. Чи не повинна? Я добре запам'ятала те повідомлення:

     "Мені тепер байдуже до неї і до її дитини. В мене почалось нове життя, в якому для них немає   місця."               

    Ганна розповіла мені де кімната Данила і що я маю там зробити і я взялась за роботу. В кімнаті   пахне ним... Цей запах відразу  потрапив в ніздрі і розбурхав кров. Зайшла всередину і сіла на   ліжко. Серце досі тарабанить і все це здається нереальним. Взяла сорочку яка лежала на ліжку і   піднесла до обличчя. Жадібно втягнула аромат і прикрила очі. В пам'яті спалахами з'являються   картинки з нашого щасливого минулого. Перший поцілунок, зізнання в коханні і перша близькість.  Здається  що все це було в минулому житті або взагалі не зі мною. Єдиним і головним доказом   що це  мені не приснилось, є наша донька .   

     - Ти хто така і що тут робиш? - почула  жіночий голос і швидко піднялась з ліжка. Переді   мною стоїть красива дівчина і сверлить мене поглядом. Вона підійшла і вирвала з моїх рук сорочку   Дані. - Ти глуха чи що? Що ти робиш в спальній мого нареченого?

    - Я маю тут прибрати. - відповідаю розгублено. "Нареченого". Вона його наречена. А що мене   дивує? Звісно він не міг бути сам.

     - Ага. Я бачила як ти прибираєш. Це  через тебе він їздить сюди? Ти спиш з ним? - я аж рота  відкрила від цих слів. Та вона не зупинялась. - Так от, тобі нічого не світить. Можеш забути про  нього. Даня мій! - вона вже перейшла на крик і мені стало незручно що це   можуть   почути.

     - Ви не так зрозуміли! Між нами нічого немає. Я взагалі сьогодні лише перший день працюю. - почала я виправдовуватись, але даремно. Вона вхопила мене за лікоть і силоміць виштовхала з кімнати.                                        

     - Геть пішла, шльондра сільська. - на крик прибігла Ганна Іванівна і мені стало страшенно  соромно перед нею. Хоч чого мені соромитись? Я нічого поганого не зробила. Ну так , сиділа на   його ліжку і нюхала його сорочку. Капець!!!          

      - Що тут відбувається?                   

      - Я не хочу більше бачити цю дівку  в будинку мого нареченого. - знов крикнула дівчина і   штовхнула мене.                        

     - Чого це? Її тільки сьогодні Данечка на роботу взяв. Вона хороша дівчина. Я її знаю.  А ще,   ви звісно вибачте, але вигнати її звідси може теж тільки він. Дарино, іди працюй. 

      - Та як ви смієте? Я майбутня дружина Данила і  я...

     - От станете теперішньою, тоді й будете керувати. Якщо Даня дозволить. - фиркнула жінка. - А  зараз, дозвольте нам виконувати свою роботу. - я ще не бачила Ганну такою злою. І зовсім  не   хочу щоб в неї через мене були проблеми. Та дівчина лише фиркнула, зайшла в кімнату навпроти і  гримнула дверима. - Що сталось, Дарино?    

    - Я не знаю. Їй не сподобалось що я сиділа на ліжку. - відповідаю червоніючи. - Тепер в вас   будуть через мене проблеми?

  - Тьфу. Та що ти? Через цю? - показує поглядом на двері а потім підходить ближче і шепоче. -  Згадаєш моє слово, не одружиться Данечка з нею. І першим доказом того є те, що сплять вони в   різних кімнатах. Тай взагалі, не підходить вона йому. І почуттями там навіть не пахне. У всякому разі,  з його сторони точно. Так що, не хвилюйся дитино. Іди  працюй.

 ІСТОРІЯ  ТУТ!!!

 

ТИХОЇ НОЧІ!

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Хамелеон — у топі Букнету
Ааааа, ви це бачите?! Бо я досі сиджу, дивлюся на екран і не можу перестати усміхатися! І це все завдяки вам, мої любі читачі Хамелеона і не тільки❤️ Я хочу щиро подякувати кожному, хто підтримує мене та мою творчість.
Кілька фактів про новинку: завершена книга!
Любі, привіт! Хочу розповісти вам декілька фактів про свою новинку «На дні почуттів». ⭐ Це друга частина, початок історії молодої студентки Олександри можна прочитати в безкоштовній книзі «На глибині кохання». ⭐ На
А які ваші вподобання у квітах?
А які ваші вподобання у квітах? Бо деколи навіть найрозкішніший букет не замінить тих улюблених квітів, які існують суто для душі. Так і в нашій історії: Лео задаровує Ліві трояндами, а від вигляду білих еустом вона
Нова глава буде сьогодні!
Любі мої читачі, сьогодні вийде нова глава "Долі всупереч", десь після 19.00 Вас чекає приголомшливе відкриття таємниць та божественний гнів. Богиня Фрея постане в іншому вигляді, ви будете здивовані. Трішки пізніше
Хто кличе «мамо…» в тумані?
Над стежкою мерехтять два бліді вогники. Жінка з ліхтарем зупиняється, прислухається, і з туману долинає тихе дитяче «Мамо…» Так починається мій короткий ролик про потерчат. За українськими повір’ями, потерчата
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше