- Я помітила. Особливо мило виглядало, коли пані Софія розповідала романтичну і водночас трагічну історію кохання Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака і ти відверталася, щоб ніхто не побачив твоєї розчуленості, - дівчина дивилася на мене вкрай ніжним поглядом, наче те, що вона пригадала було дійсно наймилішим, що вона бачила за все життя!
- Та ну...- її слова трохи засоромили мене.
- Жадано, - Мирослава ледь вловимо торкнулася долонею моєї щоки невідривоно дивлячись мені в очі, - зі мною ти можеш бути слабкою, я не сміятимуся з цього, не засуджуватиму! Тут немає чого соромитися, це природньо! І ти неймовірно гарна, коли ось так зворушливо червонієш, ніяковіючи, так і хочеться...
Не встигла вона доказати своєї думки як я вже торкнулася її теплих і сухуватих вуст своїми - легенько, майже невинно, із вдячністю. І обійняла її - міцно-міцно.
- Дякую, - прошепотіла я вдихаючи аромат її волосся, яке пахло яблуневим цвітом і озоном.

Читайте історію Мирослави і Жадани "Наша весна"