Сьогодні я довго думала про те, що таке бути письменником.
Як до цього приходять? Чому потім так важко відмовитися від власного слова? Чому історії, одного разу народившись у голові, вже не зникають?
Зрозуміло, що писати — це величезна праця. Це мінус сон. Мінус час на себе. Мінус спокій. Іноді — мінус розуміння близьких.
Але водночас писати — це наповнювати себе. Це бути собою настільки, наскільки можливо.
І щоразу, коли люди кажуть: «Я теж придумав історію, але для цього потрібен талант», я просто замовкаю.
Бо так, звісно, потрібно відчувати слово. Потрібно чути той голос у голові, який начитує тобі течію речень. Потрібно вміти ловити настрій, ритм, біль, тишу між словами.
Але це не з’являється з повітря.
Це приходить із практикою. З годинами нервів. З мільйоном перечитувань власного тексту. З моментами, коли хочеться все видалити, закрити ноутбук і більше ніколи не повертатися.
Через брак відгуку від читачів. Через постійні думки про те, як просунутися. Через те, що левову частину часу доводиться віддавати не самому тексту, а створенню відео, картинок, описів.
Щоб зацікавити людей.
І ти все одно повертаєшся за робоче місце.
Бо для того, щоб писати, потрібна витримка. Потрібна дисципліна. Постійно. Щодня. Треба привчати себе не чекати натхнення, а сідати й працювати.
Будувати світи. Народжувати героїв. Вирощувати їх, проводити крізь біль, помилки, любов, втрати. А потім — відпускати, щоб перейти до нової історії.
Ось що таке писати для мене.
А що це для вас?
А поки ви думаєте, запрошую до нової глави «Один рік до прийняття себе» ♥️
18 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Що таке бути письменником?
Письменник – це той хто пише. Не важливо про що, скільки, як, коли, для кого. Важливо писати. Письменник - пише. Хто не пише – той не письменник. Ти пишеш? Пишу! Все, ти – письменник. Оце і все. Інше – то резонерство і демагогія.
Гарна сказано))
Правдивий текст та щирі слова ♥️
Чудово написано ❤️❤️❤️
Відгукнулось. Але хотіла б додати, що писати – це не просто сліпо іти за натхненням. Це вміти "жити" своїми персонажами. Кожним окремо. Щоб ці героїне не виглядали картонно, щоб вони були справжніми людьми із своїми життєвими цінностями, пороками та чеснотами, щоб всі їхні дії були реалістичні. Щоб Всесвіт не існував так, як "бажає того автор". Це – бути психологом. Для героїв, для історії в цілому. Мати на меті глибокі сенси. Бути батьком. Чогось навчити читача, щось йому розповісти. І, звичайно, вміти складати слова в речення, за які потім буде не соромно. Вміти знайти ідеальне місце для кожного слова із свого лексикону. Бути оригінальним. Не повторювати те, що вже зробили до тебе. Не повторювати сюжетні повороти, стиль написання та подання інформації. Ніколи не здаватися, коли не виходить, коли "народ бажає хліба та розваг", а не твою глибоку історію. Для кожного творця завжди знайдеться свій поціновувач.
Чудовий блог, поділяю Вашу думку!
Наснаги та натхнення♥️
Дуже відгукується.
♥️♥️♥️
❤️❤️❤️
♥️♥️♥️
Часто бажання написати щось може просто не дожити, і розбитись об реалії того, скільки роботи треба вкласти, аби перетворити чернетку на читабельний твір. Я вже мовчу про те, скільки ще додатково часу треба присвятити просуванню цього твору, аби його прочитали хтось, окрім пари родичів.
Але, безумовно, в цьому є неймовірна поетика - створювати світи і потім наповнювати їх життям. Якщо просто подобається сам процес, то миритись з складнощами стає дещо простіше. З під палиці ще ніхто шедевр не написав.
Тут мабуть вихід один: любити те, що робиш. ❤️✨❤️
Для мене бути письменницею = володіти крутою психологічною технікою втримання кукухи на місці - виписати всі емоції
Поставила собі письменництво як хобі як і мої косплеї, впершу чергу задоволення для себе. Вдячна людям які підтримують в усьому. Та впевнена у нас буде своя аудиторія, нехай невелика але своя та справжня ❤️
Просто на одному подиху прочитала. Так зворушливо.
Для мене писати — це деже інтимно. Я ніби кохаюся зі словами та власними ідеями, коли пишу (не плутати з редагуванням, з ним — жорстко ї*у*я=). Я їх торкаюся, пробую всіляко, рухаю, міняю положення, слухаю вголос, а вкінці, коли ловлю ідеальне звучання — тремчу від насолоди.
=)
Так, погоджусь з більшістю тез) Але це краще, ніж сходити з розуму. Це терапія, це рефлексія, це можливість лишити слід та наповнити світ божественним словом, бо слово було першим, а дарами Бога не розкидуються. Я щаслива, що зрозуміла важливість дисципліни. Бо дійсно, щоб почати потрібно натхнення, а щоб завершити - дисципліна. Завершувати завжди важко, бо треба подолати спротив власної психіки і мозку, який все закінчив у нематеріальному світі й поставив галочку "done. Переходимо до наступної"))
Погоджуюся з Вами. І дуже сумно, коли ти стільки вкладаєш, а успіх залежить від картинок, реклам, вмовлянь тебе почитати...
Чудовий блог! Так, для мене це теж праця, але в голові вже тісно від усіх історій, тож треба з ними шось робити ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати