Доброго і мирного усім вечора! Черговий розділ “Нашої отрути” вже на сайті.

– Відверто кажучи, я сподівалася, що ти знайдеш там когось порядного – мецената, колекціонера – й не повернешся. Армандо, щоправда, був іншої думки. Казав мені – молода дівчина, сама у Європі, університетське середовище, свобода, ідеї, мистецтво… молися, аби не привезла якогось худого ідейного хлопця без гроша в кишені!

Ана Лорена тихо засміялася.

– Тож… просто знай: тут, удома, все трохи інакше. Тут жінці легше, коли поруч надійне плече. Особливо зараз.

– А що зараз? Розкажи, тьотю! Я у Європі хіба про наше “економічне диво” чула, а як тут… ну, загалом?

Едельвейс на мить замовкла, ніби зважуючи, чи варто продовжувати. Потім повільно провела пальцем по краю чашки, збираючи крихітну краплю кави, і ледь помітно зітхнула.

– Та нічого такого, серденько… – сказала вона майже недбало. – Просто часи зараз… трохи нервові. Люди стали… обережнішими. І це, повір мені, не найгірша звичка.

Дівчина підперла голову рукою, дивлячись на тітку з відчуттям, що та наче не договорює, і якби не лікер, вона, Ана Лорена, зрозуміла б це краще… 

– Обережнішими? В якому сенсі?

Едельвейс ледь усміхнулася, але усмішка вийшла короткою і якоюсь не зовсім щирою.

– У звичайному. Менше говорять зайвого, менше цікавляться тим, що їх не стосується… – вона знизала плечима. – І це, зрештою, робить життя простішим.

Вона зробила ковток кави.

– Я не хочу, щоб ти через це переймалася. Ти ж не з тих, хто шукає пригод на свою голову, правда?

– Не думаю, – пробурмотіла Ана.

– От і добре, – швидко підхопила тітка. – Бо іноді достатньо просто опинитися не там, де треба. Або… у неправильній компанії. І потім чимало клопоту пояснювати речі, які ніколи не мали до тебе стосунку!

Вона сказала це рівно, без натиску, але пальці, що лежали на столі, ледь помітно напружилися.

– Ти це… про щось конкретне, тьотю?

Едельвейс одразу похитала головою, її світлі підфарбовані кучері захиталися у такт.

– Ні-і, не зовсім... Просто… молодь…така як ти – освічена, зі своєю думкою… завжди сперечається, завжди щось намагається доводити, читає книжки, які потім краще не обговорювати вголос…

Вона ледь підняла брови, ніби це була цілком безневинна дрібниця.

– Я лише хочу сказати: тримайся подалі від усього, що може виглядати… неоднозначно. Ти приїхала будувати життя. От і будуй. Решта – зайве. Хай політикою займаються ті, хто займається, ось що!

Ана повільно кивнула.

– Знаєш, тьотю, яка приказка є у Англії? “Англієць завжди незадоволений як готує його дружина і урядом. Різниця у тому, що він не боїться обурюватися урядом вголос!” – дівчина почула, що її сміх вже звучить трохи хрипкувато – ото тітчин лікер! А такий на смак солодкий і нешкідливий… – Тож запевняю, балачки про політику – то не моє…

Приємного читання!