Щось буде...

Щось буде…

❤️❤️❤️Увечері Рута вимкнула світло й сіла біля вікна з чашечкою м’ятного чаю. Небо було зоряне, настрій — чудовий. Її огорнуло відчуття спокою та безпеки. Вона тепер була впевнена, що все буде гаразд. Навіть взяла телефон, щоб подякувати Захару за подарунок, і… краєм ока вловила за парканом темну постать, яку майже не було видно в тіні дерев. Напружила зір…

— Руто Ярославівно! — голос Тіни змусив її підстрибнути. — Що завтра готувати Ярику?

Домробітниця увімкнула світло — й за вікном усе зникло.

Рута довго не могла заснути й переконувала себе, що темна постать  — лише гра її уяви. Але тривожні  передчуття не зникли навіть вранці.

Коли Рута їхала до торговельного центру, позаду з’явився знайомий «Мерс». Але в потоці автомобілів «хвіст» швидко розчинився, а водій нічого дивного не помітив. У Рути з’явилося відчуття, що за нею стежать. У торговельному центрі вона постійно ловила краєм ока якусь тінь, відчувала пильний погляд і ніби хтось невидимий дихав у потилицю. «Параноя зашкалює», — подумала Рута, коли їй здалося, що за нею стежать навіть у магазинчику жіночої білизни.

Щоб трохи заспокоїтися, жінка зупинилася біля осіннього парку. Повітря було прохолодне, напоєне запахом мокрого листя. Поруч був магазинчик, де продавали солодощі ручної роботи.

Рута замовила собі тістечко й сіла за маленький столик біля вікна, смакувала десерт і намагалася заспокоїти нерви. Потім дістала помаду, дзеркальце й раптом у відображенні побачила, що хтось стоїть за вікном кафе біля темного автомобіля й уважно спостерігає за нею. Вона різко обернулася. Чоловік швидко сів у чорний «Мерседес» і зник за рогом будинку.

Рута зрозуміла: це не параноя. Руки в неї затрусилися, а серце закалатало… ❤️❤️❤️

ЧУЖА ДРУЖИНА

ЧИТАТИ ТУТ❤️❤️❤️