Вже за п’ять хвилин я стояла посеред зали і слухала, як треба розширювати щит. Нейд пояснював мені про рухи, про відчуття, але я хоч і розуміла головою, але магія не хотіла слухатись. 

— Ти не повинна напружуватись, — Нейд обійшов мене і став позаду, поклав руки на плечі. — Розслабся.

Я потягнула носом. Від Нейда приємно пахло парфумами — освіжаючими, трохи різкими, з холодною цитрусовою ноткою. І як тут можна розслабитись, коли він так чудово пахне і стоїть так близько? А головне — чого я на нього так реагую? Думки про це мені теж заважали зосередитись на магії. Називається, весь день хотіла тренувань з Нейдом, а тепер, коли я тут — хочу вже зовсім іншого.

— Не бійся. Я не буду сваритись, якщо в тебе не вийде, — він по-своєму зрозумів моє напруження.

— Я не боюся. Просто трохи втомилася за день, — треба ж було знайти якесь виправдання?

Нейд ковзнув по моїм плечам вниз і обхопив за зап’ястки, підступаючи до мене майже впритул. Я напружилася ще більше. Навіть дихала через раз.

— Відчуй магію всередині свого тіла, — прошепотів Нейд мені в саме вухо, викликавши сироти на шкірі. От спокусник! Не дарма мама казала, що він несерйозний. — Не дозволяй емоціям впливати на магію — це найчастіша помилка новачків. Емоції й магія мають бути окремо. Використовуй для магії голову. Зрозуміла?

— Та зрозуміла, — буркнула я. — Але сьогодні я, схоже, не в ресурсі.

— В якому ще ресурсі? — не зрозумів Нейд.

— Ну, в нас на Землі так кажуть. Не складається в мене сьогодні з магією.

— Бо ти хвилюєшся, й емоції прив’язались до твоєї магії. Відділи їх. Візуально уяви це. Магія — це про візуальність.

Легко йому було говорити! Хотіла б я забути про ті емоції, але не вдавалось. Серце вперто калатало швидше від однієї тільки присутності Нейда, а думки кружляли навколо його рук, що тримали мої, й грудей, які ледь торкалися моєї спини.

Я глибоко вдихнула і заплющила очі. Геть всі думки! Геть! Я маю навчитися управляти магією. Я спробувала уявити, як будую стіну між емоціями й магією. І о диво! Мені вдалося трохи заспокоїтися, кінчики пальців почали поколювати, а магія сама просилася вийти назовні. Я розплющила очі і побачила, як з пальців дійсно почало тягнутися золотаве сяйво.

— Розумничка! А тепер уяви щит.

Я подумки уявила щит і він одразу сплівся з цього мерехтливого золотавого сяйва.

— Чудово, — муркотів Нейд мені на вухо. — А тепер повільно розтягуй щит руками, уявляючи, як він стає ширшим і одночасно підживлюй його короткими вливаннями магії.

Нейд не відпустив моїх рук — він сам розводив їх в сторони, допомагаючи мені відчути ритм. І під його чітким контролем мені нарешті вдалося збільшити щит. І хоч я протримала його недовго, але я змогла це зробити.

Мені страшенно хотілося замкнути її в підсобці і втекти, бо ця її допитливість починала дратувати. Причому дратувала не тільки цікавість, а її наполегливість — вона чіплялася за кожне слово й одразу тягнула за ним наступне питання. Ні, я розумів, що в неї нормальна реакція, кожен на її місці активно розпитував би, але я не любив розмов зі звичайними людьми про магію. Вони мене втомлювали. Зазвичай усе закінчувалося однаково — або захопленими вигуками, або дурнуватими фантазіями про те, як це, мабуть, чудово. Ніхто не думав про інший бік.

— Так, магія є. Ні, тобі туди не можна. Забудь. Все.

— Але ж як я можу забути таке? Це ж магія! — дівчина зробила великі очі. — А можеш мені щось показати? Будь ласочка?