Розділ 9.1

МУІРН

Ліадайн

Ранок почався звично — приготування сніданку, трохи розмов з ще сонною мамою. Попри те, що їй сьогодні не потрібно було рано вставати, вона сиділа тут, зі мною, поїдаючи овочевий омлет. Можливо, просто хотіла гарячого сніданку, а може вже сумувала наперед за мною. Нічого, якось один день без мене проживе, жила ж спокійно три роки. А завтра на заняттях вже побачимось.

Перш ніж вийти з дому, я склала в сумку трохи речей для гуртожитку. Сьогодні я планувала там переночувати. В голові крутилися думки про навчання. Вчорашній день дав тільки перше уявлення про академію. Сьогодні ж для мене починалося справжнє навчання. Розслаблятись немає часу, треба надолужувати те, що я пропустила.

До академії я дійшла швидко. Ранковий морозець трохи прояснив голову, але не прибрав легкого хвилювання, яка з’явилося ще з самого пробудження. Вчора я більше придивлялася, слухала, запам’ятовувала. Сьогодні вже треба було встигати, розуміти, відповідати й не випадати з темпу групи.

На першій парі це відчулося відразу. Теорія портальної магії виявилася значно складнішою, ніж я очікувала. Викладачка говорила швидко, впевнено, ніби всі в аудиторії давно мали цей фундамент і зараз лише доповнювали його новими деталями. Для більшості так воно, мабуть, і було. Я ж ловила себе на тому, що часом розумію сам принцип, але спотикаюся в дрібницях. Це дратувало. Не тому, що матеріал був надто важкий, а тому, що я ясно бачила власні прогалини в знаннях. Якби я мала нормальну магічну підготовку раніше, зараз навчання йшло б значно легше.

Практика це тільки підтвердила. Завдання вимагало точності й контролю. Сили в мені було достатньо — це я відчувала відразу. Магія відгукувалася охоче, навіть занадто. Проблема була в іншому: без хорошої теоретичної бази не все виходило так, як треба. Перший раз вийшло занадто різко. Другий — неточно. Лише з третьої спроби результат став більш-менш пристойним. Неприємно, але не критично. Я швидко зрозуміла головне: тут справа не в нестачі здібностей. Просто доведеться надолужувати те, що інші вивчали роками.

Однокурсники, звісно, помітили мої помилки. Хтось тихо коментував у мене за спиною, хтось презирливо хмикав. Я навіть не озирнулася. Після школи подібні дрібниці давно перестали мене чіпляти. Там вистачало людей, які вважали, що якщо хтось відрізняється, то його треба методично діставати. Я звикла, що до мене чіпляються і навчилася відбивати «атаки».

Під час перерви до мене знову підійшов Аран Орем. Він став поруч так, ніби мав на це повне право, і в його голосі звучала та звична самовпевненість, яку я вже встигла помітити вчора.

— Для другого дня ти непогано тримаєшся, Ліадайн.

Я глянула на нього, ледь скрививши губи в подобі посмішки.

— Це комплімент?

— Швидше констатація. Ти незвична. Цікава.

— Та невже? А я думала, тут усім цікаві тільки бали факультету.

Він усміхнувся так, ніби моя різкість його лише розважила. Аран продовжив набридати мені розмовами, хоч я доволі чітко демонструвала йому свою байдужість. Схоже, цей хлопець не розумів натяків.

Перерва майже закінчилась, коли до нас підійшла Угне разом зі своєю незмінною тінню — сестрою. Вони кудись виходили, а тепер Угне стояла переді мною і гнівно виблискувала очима.

— Чого ти до мого хлопця лізеш?

О, то він її хлопець? Не пощастило. Йому. А може і їй. Хлопець, який спокійно заграє з іншими — а я бачила, що Аран явно був зацікавлений в мені — коли його дівчина неподалік, не надто гарний варіант.

— Я не лізу. Він мені не потрібен. Це він лізе. Тож дивись краще за своїм хлопчиком, Угне.

Угне стиснула губи.

— Ти дуже швидко тут освоїлася.

— А треба було довше? Вибач, забула в тебе спитати.

Угне кинула в мене презирливий погляд і на цьому розмова закінчилася. Принаймні поки що. Мене це не зачепило. Якщо чесно, на подібні речі я давно навчилася не витрачати зайвих сил. У мене вже було достатньо досвіду, щоб розуміти просту річ: чужі ревнощі — не моя проблема.

Наступна пара була з вивчення особливостей темних магів. Там стало справді цікаво. Я слухала уважно, майже не відволікаючись. Чим більше я дізнавалася, тим ясніше бачила, наскільки вони дійсно небезпечні.

На рунах було трохи легше. Там мені подобався сам принцип — чіткий і послідовний. Не все виходило одразу, але принаймні я швидко вловила суть, а далі вже справа практики.

До кінця занять я відчула справжню втому. Голова була повна нових понять, а всередині лишалося чітке відчуття: хоч я багато чого не знаю, але зможу швидко вивчити. Треба тільки книжки з теорії почитати.

Я ледве дочекалася кінця занять. Не через втому і не через бажання зануритись в книги. Я чекала тренування з Нейдом. Саме цього мені хотілося найбільше. Бойова магія. Нарешті щось, де можна робити помилки і ніхто не буде пирхати за спиною. До того ж із Нейдом мені було по-справжньому цікаво. Він пояснював зрозуміло і ставився до мене нормально — без поблажливості, але й без зверхності.

Нейд уже був в тренувальній залі, коли я прийшла. Він широко усміхнувся й весело підморгнув, ледь за мною зачинилися двері.

— Ну що, Ліа, готова до бою?

— Тільки перевдягнусь.

Вже за п’ять хвилин я стояла посеред зали і слухала, як треба розширювати щит. Нейд пояснював мені про рухи, про відчуття, але я хоч і розуміла головою, але магія не хотіла слухатись.

— Ти не повинна напружуватись, — Нейд обійшов мене і став позаду, поклав руки на плечі. — Розслабся.

Я потягнула носом. Від Нейда приємно пахло парфумами — освіжаючими, трохи різкими, з холодною цитрусовою ноткою. І як тут можна розслабитись, коли він так чудово пахне і стоїть так близько? А головне — чого я на нього так реагую? Думки про це мені теж заважали зосередитись на магії. Називається, весь день хотіла тренувань з Нейдом, а тепер, коли я тут — хочу вже зовсім іншого.