Важко писати на вихідних, особливо коли нарешті весна згадала, що має бути теплою та сонячною. Та тим не менш, коли настає темрява - приходить натхнення  ♥️

Оновлення Тіні, що не зникає, вже на сайті 

+ візуалізація до фрагменту 

А жінка в ту ж мить вп’ялася в його губи поцілунком. Різким, жадібним. Її пальці занурились в його волосся, ковзнули вниз, по шиї. Він не відштовхнув, вона не відсторонилась, крижана посмішка з’явилась на її обличчі, а потім воно почало бліднути, риси загострилися, під очима залягли темні тіні. Шкіра ніби втрачала життя, м’язи танули, кістка виступала наззовні. Тепер до нього тягнулося не обличчя, а майже оголений череп, поки навколо розгорався вогонь. 

Роман різко прокинувся. У кімнаті було темно й тихо. Він важко дихав. Щоденник лежав поруч, розгорнутий на тому самому місці.