Вона виходить і йде за мною. Їй доводиться інколи підбігати, щоб наздогнати, тому я збавляю крок. Ми заходимо в ліфт, і мене накриває. Я більше не можу! Повільно стаю навпроти неї, піднімаю її голову за підборіддя, щоб вона поглянула на мене... Не стримуюсь і цілую її.

Вона не відштовхує. Спочатку стоїть нерухомо, а тоді починає відповідати. Обіймаю її за талію і притискаю до себе так, що дах зносить. Відчуття словами не передати. Ліфт зупиняється, і я через силу розриваю поцілунок. Важко дихаю, притулившись чолом до її голови. Трохи опановую себе і хрипко вимовляю:

— Зараз я вийду, а ти залишаєшся і спускаєшся назад у машину. Інакше ти точно сьогодні нікуди не поїдеш.