Труднощі батьківства...

Здається, в Захара нові труднощі...

❤️❤️❤️❤️

Рута сіла на край ліжка, погладила Ярика по волоссю. Той прокинувся.  Повільно, сонно відкрив очі. А коли побачив маму – швидко схопився, виплутався  з ковдри та обійняв маленькими рученятками. 

– Мамо, мамо. Я тебе люблю…

– Я тут, зайчику. Все добре. – Рута пригорнула хлопчика й погладила  по спинці. 

Захар зачудовано дивився на цю маленьку копію себе. Йому страшенно хотілося міцно  обійняти сина й почути, що той любить його теж, як і маму.

Ярик через плече глянув на Захара. Чоловік посміхнувся малому…  Очі хлопчика розширилися, губи затремтіли і він голосно заплакав.

– Мамо, хто це?!! 

Рута миттєво підхопила його на руки, встала й почала погойдувати.

– Тихо, тихо, сонечко. Це  Захар. Ти його вже бачив. Пам'ятаєш у Мілени? Він нас відвезе  додому. Наш водій захворів, а у Захара дуже швидка машина. Вжик –  і ми будемо  вже вдома.  

– А тато де? В нього добла машина.

Рута не помітила, як згасла посмішка у Захара, а в очах з’явився біль. 

– А тато поїхав тобі за новими іграшками.

Ярославчик сьорбнув носом, витер сльози рукавом піжами, але все ще насторожено косився на Захара. Той стояв нерухомо, знову намагався м’яко посміхатися, але в грудях щось пекло і нило. Для Ярика він був чужим. Просто незнайомий чоловік, який з’явився посеред ночі, щоб завести додому. 

Захар обережно підійшов до хлопчика, але  погладити по голові не наважився й лагідно сказав:

– У мене дуже швидка машина. Тільки сядемо і ти  відразу опинишся із  динозавриком вдома в ліжечку.

Ярик ще раз шмуригнув носиком, але вже тихіше. Рута поцілувала його в скроню.

– Спи, мій хороший. Ми скоро будемо вдома.

Вона не стала одягати хлопчика, а просто завернула в ковдру і понесла до  машини. Захар із речами йшов позаду Рути, не міг відірвати погляд від Ярика й розумів, як це неправильно. Саме він зараз повинен був нести свого сина. 

У машині Захар сів поруч на задньому сидінні. Ярославчик заплющив очі, дихання було рівним – він спав на руках у матері. Чоловік відвів погляд. Щось у горлі заважало ковтати.

– Він просто перелякався, – прошепотіла Рута – Ніч, він хворий, а ти з’явився зненацька.  Дай йому час…

…Ярославчик міцно спав. Його щічка була притулена до плеча мами. Захар час від часу поглядав  на цю маленьку сімейну картинку і розумів наскільки хоче бути її частиною. 

❤️❤️❤️❤️

ЧУЖА ДРУЖИНА

ЧИТАТИ ТУТ❤️❤️❤️