Так сталося, що серед останніх п’яти великих творів, що трапилися мені на безстроковому марафоні https://booknet.ua/blogs/post/363457, тільки "Я був народжений"  Олексія Горбунова https://booknet.ua/book/ya-buv-narodzhenii-b450616  виявився реально закінченим твором, з чим мене можна поздоровити, бо писати рецензії на незакінчені твори – той ще геморой. Яка ідея і як вона реалізована? Чи адекватно підібрані для реалізації ідеї герої? Яку роль кожен з них виконує в цій реалізації? Чи всі сюжетні нитки вплетені? Чи витриманий темп і чи немає сюжетних провалів? Чи всі проблеми знайшли своє рішення і чи вирішений основний конфлікт?

Погодьтесь, на ці питання можна відповісти тільки щодо твору, в якому автор поставив крапку. Проте, щоб рецензент знайшов у творі відповіді на ці питання, треба ще, щоб автор їх ставив перед собою, коли писав твір. А коли пишеш спочатку про одне, а потім підганяєш під конкурс на Букнеті, то виходить одна картинка, що зібрана з декількох коробок пазлів.

Думка про пазли виникла ще й тому, що на початку представлені спогади головного героя, які виникають в не прив’язаному до часу порядку.  І першою задачею читача є скласти окремі спогади в єдину картинку. На певному етапі головному герою це вдається і далі вже читач рухається разом з ним в лінійному напрямку. Це цікавий літературний прийом і в даному творі він грає на сюжет.

Виділити якусь одну ідею важко.

В центрі сюжету історія старого вояки на ім’я Роберт, що бачив на війні багато страшних речей, які не дають йому спокою у мирному житті. Він не знаходить собі комфортного життя в еміграції, а повернутися на рідну землю не має можливості. Його особисте життя зруйноване, друзі зникають, помирають, або сходять з глузду. Він пливе за течією, яка то приносить його до неприємностей, то відносить від них. В нього немає цілі, до якої він прагне, лише тільки заробити додаткові гроші, щоб зробити своє існування комфортним. Із Поляком він співпрацює за гроші, а не за ідею. При всьому цьому армійські кібернетичні гаджети, що встроєні в його тіло, роблять його майже безсмертним. Тож постає питання: «Навіщо бути безсмертним, якщо втрачений сенс життя?» Це могло би бути філософським питанням, покладеним в основу ідеї твору. Але автор пронісся галопом повз нього.

Кадри більшості подій змінюються з блискавичною швидкістю.

Перед читачем постає кіперпанківський світ з його проблемами: всюдисуща корпорація, що змінює життя людей ніби на краще, але їм від цього живеться гірше; синдром кіборга, коли відторгуються живі тканини, бо занадто багато синтетики; друковані люди із сумнівною свідомістю; підпільні бої на виживання;  роботи, що заміняють сім’ю і секс, але не дають душевного комфорту; бандити, яких герої перемолюють на біомасу або вбивають іншими способами.

Тут же піднімається проблема низької народжуваності, вплив мікрогравітації на нервову систему, принцип роботи космічних двигунів на темній енергії, психологічні проблеми тривалого перебування в космосі, герої знаходять мікроорганізмі в космічній порожнечі, розкриваючи код всесвіту. Ще з’являються тагріки, вирогідно для того, щоб показати, що на планеті Земля настала повна ж… І треба кудись з цієї планети тікати.

У підсумку вийшла яскрава картинка з безліччю піднятих проблем з різних коробочок, жодна з яких залишилася не вирішеною, бо герой від них втік.