Всім привіт!

Запрошую до нового розділу роману Есенії та Руслана!

✨✨✨

— Я вас почула, Руслане Васильовичу, але, так розумію, це іще не всі мої обов’язки...

— Не всі, — холодним тоном погоджується він. — Повертайся за стіл, ознайомлю тебе з правилами та вимогами компанії, а ще розповім про твої обов’язки.

Він, розвернувшись, упевненою ходою повертається до столу, а я напружено дивлюся йому вслід. Бажання втекти не покидає мене. Душа тріпоче, серце буквально вискакує з грудей. І я не можу не скористатися таким шансом, бо іншого такого може не бути.

Підсвідомо розумію, що це дурість, але то була б не я, якби покірно схилила голову та мовчки виконувала накази. Різко прочиняю двері і мчу щодуху. Я втікаю від своїх страхів, бо зовсім невпевнена, що зможу стояти перед цим красенем. Роман на роботі мені не треба. Та й повторювати дурниці наміру не маю, тому це єдиний вірний вихід з даної ситуації.

— Есеніє...

Чую, як волає за спиною Руслан, але мене вже не спинити...

Фатальна ніч з босом...

Приємних вражень!