Моє диво у пір’їнках ♥

Хтось тут у небезпеці…

І, здається, це зовсім не демониця ♥

І все ж не тільки вона виглядає тут чужою. Він — теж. Особливо його чорні крила, схожі на дві брудні плями посеред білих шовкових простирадл.

— Ні… не треба… — раптом тихо шепоче Кассіель крізь сон.

Луксурія одразу нахиляється ближче, зацікавлено вдивляючись у його обличчя.

— Тільки не… це… — він напружується, міцніше стискаючи подушку. — Луксуріє… — буквально зашипів.

І в цей момент її терпіння вичерпується.

Вона не може проникнути в його думки так, як хотіла б. Але її сутність — сама похіть і спокуса — здатна торкатися значно глибше. Не напряму. Обхідним шляхом.

♥ Гайда сюди ♥

Luxuria. Останній гріх

♥ ♥ ♥