Вітаю вас, мої любі!

Сьогодні я зовсім забула, що запланувала знижку, а потім забула вам розказати, що вона все ж таки діє.

Це все, що треба знати про мою пам’ять. 

Хто ще не читав про пригоди Кіри Халепи в селі та її бідолашного викладача – радо запрошую.

ВИКЛАДАЧ ДЛЯ НАВІЖЕНОЇ

Уривочок:

– Роман сказав, що вже пропонував тобі пройти практику у його компанії. І мені дуже приємно, що він і без моєї протекції побачив, яка ти розумна та цілеспрямована, – сповнений батьківської гордості, промовляє ректор. – Але ти відмовилась, – сміється.

– Відмовилась, – відрізає.

– Так, і у цьому є моя провина, – зітхає, спираючись ліктями на стіл та подається трохи вперед. – Сідай, – вказує на стілець перед столом, а саме поруч зі мною.

Один презирливий погляд у мій бік, два кроки по діагоналі й вона сідає поруч.

– Я обіцяв допомогти з місцем для практики, але вловити Романа дуже важко, а такі питання телефоном я вирішувати не люблю, – хитає головою. – Ну нічого, головне, що ми все ж зустрілись і змогли домовитись.

– Тобто, я все ж маю проходити практику в “Агроленд”? – нарешті пазли в її голові склались так, як треба.

– Так, – кажемо одноголосно, і Вікторович усміхається.

– Але ж Ви казали, що це велика компанія, де я зможу займатися саме дослідницькою роботою, а у Романа Олександровича кури, – округлює очі. – Без образ, – додає коли зустрічається зі мною поглядом.  

– Та що ти, які образи, – сам усміхаюсь.

Борис знову сміється. За всі роки, це, мабуть, вперше коли я бачу, що він так часто посміхається за такий короткий проміжок часу.

– Звісно що це не так. Все набагато складніше. Фермерство – це складова частина “Агротрейду”, але не єдина.

– Тобто я буду у місті й працюватиму в офісі?

– А от тут є проблема, – каже ректор не усміхаючись, адже бачить, як витягнулась по струнці в цей момент його дочка.

– Яка проблема?

Вона облизує губи і прикушує щоку з внутрішньої сторони. Намагається стриматись, і це вона ще всього вироку не чула.

– Коли Роман Олександрович пропонував практику лише тобі, вона була б в офісі, але тепер, коли він люб'язно погодився взяти до себе на практику всіх студентів з вашої групи, ця пропозиція вже не діє. Тому перш ніж пройти практику в офісі, доведеться їхати в Грушево з рештою своїх одногрупників та студентів з інших факультетів.

– Грушево? 

– Так, невеличке село в області. Моя спадщина, – гордо каже Борис Вікторович.

– Спад… що?

– Грушево – село в якому я виріс і в якому пройшло моє дитинство, – усміхається, поринувши у спогади. – Ми з Шуркою, батьком Романа, були нерозлучними друзями з самого дитинства. А потім я поїхав навчатись до міста, а він залишився підіймати село. Та що вже згадувати, – махає рукою. – Я просто радий, що ти не покидаєш наш край і розвиваєш його, – звертається вже до мене. – І за студентів своїх дякую, бо важко зараз дітям знайти гідне місце, де б їх не ображали. І за Кіру свою дякую. Вона тебе не розчарує, от побачиш.

– Але ж я не знаю нічого про село, –  тут вона нарешті відпускає свою бідолашну сумочку і знесилено опускає руки. – Я навіть павуків боюсь.

– А ти більше гуляй на свіжому повітрі, там павуків немає.

Вираз обличчя Кіри вартує тисячі слів. Невимовлених слів, які на сімдесят відсотків складаються з лайки, на двадцять відсотків ненависті до мене і десяти відсотків нерозуміння, що взагалі відбувається.

♥️Історія живе тут:

https://booknet.ua/book/vikladach-dlya-navzheno-b442003

Обіймаю. Ваша, Ксенія Стрілець.

Instagram     Facebook      TikTok
Ксенія Стрілець. Кохання на виживання

Мій телеграм канал