Поспішаю до вас із великим оновленням роману "Лисяче серце" мої любі ｡⁠◕⁠‿⁠◕⁠｡

До прочитання вже доступно 3 розділи книги. 

Уривок із розділу 15‼️

Договорити Рю не встиг, як Ліон уже зірвався з місця. Повітря навколо нього здригалося від сили, хвіст нервово метався за спиною, вуха були притиснуті, а в золотистих очах був страх того, що Катцумі була права на рахунок принцеси. Коли він різко відчинив двері кухні, усередині запала мертва тиша. Юн стояла біля стіни, бліда як крейда на підлозі валявся перекинутий посуд, а біля дзеркала, тремтячи всім тілом, сиділа Джаан. Її пальці були в крові від намагання здерти із себе луску. Чорна луска вкривала частину шиї та ліву половину обличчя, ніби щось темне проростало крізь шкіру зсередини. Джаан підняла погляд і лис відчув, що діяти він має прямо зараз.

Уривок із розділу 16‼️

Зацікавлена Джаан підійшла ближче. Раптом із заднього двору вийшла літня жінка. Її сиве волосся було зібране у недбалий вузол, а зморшкувате обличчя прикрашала привітна усмішка.

— Добрий вечір, дитино. Чимось допомогти? Ти заблукала?

— Ні, усе гаразд. Я просто прогулююся, — відповіла Джаан. — Ви тут живете сама? Вам не страшно? Будинок зовсім один серед лісу.

Стара лагідно засміялася.

— Зовсім ні. Тут завжди вистачає роботи. Поки все полагодиш, поки прибереш — нудьгувати ніколи. До речі, не допоможеш мені трохи з хатніми справами?

Джаан замислилася.

Щось у цій ситуації здавалося дивним, але відмовити самотній старій жінці вона не змогла.

— Добре.

Уривок з розділу 17‼️

Тривога почала наростати з кожною хвилиною. Вони перевірили кімнату Джаан, там було порожньо, за тим пішли в сад, там теж її не було,   бібліотеку,  лазню, комори, дах храму, навіть старі склади біля підніжжя гори. Нічого.

Юн відчула, як холоне кров.

— Дідько... — прошепотіла вона. — Куди вона поділася?

Рю мовчав.

— Якщо Ліон дізнається, що Джаан зникла... він нас у попіл перетворить...

— Дізнаюся про що?

Обидва здригнулися. Від несподіванки Юн навіть скрикнула. У дверях стояв Ліон, поруч із ним мовчки завмер Хайгу. Лис повільно наблизився. Його золотаві очі вже починали світитися тривожним вогнем.

Нахилившись до них, він тихо запитав:

— Де Джаан?

Від цього спокійного голосу стало ще страшніше.

— І навіть не думайте брехати. Я не відчуваю її присутності в храмі.

Рю ковтнув клубок у горлі й виступив уперед.

— Ліоне... її немає тут.

— Це я вже зрозумів.

Очі лиса звузилися.

— Де вона?

— Ми не знаємо.

На мить запала тиша. Потім повітря навколо Ліона наче спалахнуло жаром.

— Що означає "не знаємо"?

Його голос став небезпечно низьким.

— Ви за нею не стежили?

— Я думав, вона з Юн...

Ліон різко перевів погляд на дівчину. Юн зблідніла, по її скроні скотилася крапля поту.

Приємного читання ✨ 

Ваша Коулд ❤️