Так мені сподобався такий формат ілюстрацій - у вигляді колажу. Тож збережу це тут. 

Він стискає сильніше, нависає. З неба зриваються перші краплі дощу. Повзуть по шкірі. У його очах - те саме сіре небо. Він глузливо усміхається. 

- У Ростислава є наречена. Вигідна партія. Донька банкіра. Там не про любов - про гроші, про батьківські обіцянки. Тому їх шлюб неминучий. 

Від слів у мене підкошуються ноги. У скронях пульсує лють. 

- Я знаю, - кажу, дихаючи йому в обличчя, і більше не рахую, скільки брехні сьогодні сказала, - Але заради мене він позбудеться цих зобов’язань. Бо він не ви. Він не слабкий.

Я вириваюсь. І йду. Останнє слово завжди має залишатися за мною.

Чатати далі уривки зі щоденника Марти