Вимушені напарники Олег з Міхою пізнають новий світ методом "тікай і ховайся!" Їхнім новим притулком стає стара каналізація під містечком. Виявляється, що й тут не безлюдно, та принаймні цього разу їм зустрічаються імунні.
Міха, який ішов попереду, забарився і незграбно завозився, розвертаючись до мене.
- Там хтось є, - прошепотів він.
Я нічого не чув, окрім наших кроків, і тільки-но збирався йому заперечити, як в очі вдарило світло потужного ліхтаря.
- Стояти!
- Чуєш, мужик, та ти ліхтар опусти. Та чого ти, - забурмотів Міха, прикриваючись рукою.
Після непроглядної темряви світло сліпило очі, і я згадав прийом, якого нас навчили в армії. Якщо скосити очі під 45 градусів від джерела світла, то можна буде щось трохи розгледіти. Зрозуміло, що в бойових умовах підмога невелика, але хоч щось.
Тим часом промінь опустився нижче, освітивши нас із голови до ніг.
- Свіжаки? - уже добродушніше поцікавився голос.
Він належав чоловікові років сорока п'яти в камуфляжі. У другій руці він тримав пістолет-кулемет.
- Гей, хлопці! У вашому боці там рубер нишпорився, не зустрічали? - озвався другий чоловік з-за спини першого.
Інші неголосно заіржали.
- Це тварюка така, типу Кінг-Конга, - пояснив перший.
- Було таке, - визнав я. - Ми від нього в люк злиняли. Він за нами не поліз, габарити не дозволяють.
- Еге ж! - кивнув перший. - Давно це сталося?
- Хвилин двадцять, - прикинув я.
Немов на підтвердження моїх слів, удалині гримнуло.
- Так він ще там, - неголосно сказав один із бійців. - Злість зганяє.
- А ви, хлопці. Тебе як звуть? - запитав мене старший.
- Олег, а це Міха, - кивнув я на напарника. - Ми тут з учорашнього дня, у тирі ховалися.
- Точно, свіжаки.
- Та ти подивися на них, це й так видно. Значить так - залишайтеся тут. Ти, Ризиковий, свіжакам інструктаж проведеш.
- Ось із ним, - він вказав на невисокого бійця, - залишайтеся. А ми підемо подивимося, що до чого. За нами не ходіть, там буде спекотно.
Ми з Міхою перезирнулися і в унісон кивнули. У тому, що там буде спекотно, сумнівів не було.
