У цьому домі не кричать. Тут просто мовчать.

І кожен зачиняє свої двері зсередини.

Вийшов 5 розділ «Ляльки без очей» — «Зачинені двері»

Ділюся візуалом і фрагментами тексту, щоб відчути, що відбувається, коли ніхто не говорить.

Запрошую до читання.

Марина підняла голову і завмерла, нахмурившись від сонця, що било в очі. На даху будинку, ніби чорні вартові, сиділо кілька ворон. Вони не каркали, тільки мовчки повернули голови в її бік, синхронно, як за командою, немов відзначаючи її присутність.

У Марини по спині пробіг холодок і серце стиснулося. Вона різко поглянула на вікна другого поверху і помітила: штори запнуті. Марина стиснула губи в тонку лінію, швидко відігнала тривогу і знову подивилася на вікна свого будинку.

«Але ж щоранку я сама особисто їх відкривала, щоб сонце в кімнату заходило. Невже цього разу забула? Запрацювалася, напевно.»

Марина спочатку спалахнула гнівом, готуючись накинутися на нього. Але всередині, як завжди, заворушилося очікування — Сергій умів «загладжувати», вона всередині вже знала: буде подарунок, а може й не один. Він завжди відкуповувався увагою та рідкісними речами. І Марина, прекрасно розуміючи, що маніпулює ним через свою образу, поступилася, обом було вигідно.

*посилання на соцмережі клікабельні