Марафон взаємного читання "Від автора до автора", який організувала Ірина Бібік, закінчився вчора. 

Взагалі для читання було три твори. За книгу Клер Лефаль "Олександрійський мед" я вже писала в блозі раніше. Книга Володимира Яценко "Магістри Гетьманату" не відгукнулася, тому згадувати не буду.

А зараз хочу розповісти про книгу автора Очерет  «Материнський інстинкт».

Я не фанат фентезі або наукової фантастики, але цікавий твір не можу не відзначити. Тож, на диво мене ця книга зачепила! Навіть навіяло на роздуми. Можу відзначити, що читала з захопленням. Динамічно, жваво, вміле володіння словом. 

І тут навіть не стільки про бойове фентезі, скільки про людяність.

Сюжет такий: темна ельфійка, яка ніколи не мала дітей, несподівано опікується знайденою людською дитиною, яку вона спочатку хотіла використати для жертвоприношення. Але в якусь мить усе змінилося. Шлях героїні від «хижака» до людяності - довгий.

На початку історії Ільма керується лише інстинктом виживання, а не любов’ю чи співчуттям, коли забирає дівчинку з лісу. У її діях холодний розрахунок, який навіть відштовхує. Виникає спротив: як так можна, це ж дитина! Але поступово з’являються тріщини - Ільма починає усвідомлювати свої почуття і виникає конфлікт: чиє життя важливіше?

Підсвідоме починає вириватися назовні. Ламаються програми, навіть інстинкт виживання відходить на другий план, поступаючись материнському. Це сильно! Це дуже крутий внутрішній конфлікт.

Книга залишає після себе не просто враження, вона чіпляє. Вона щира, відверта, місцями різка і дуже справжня. Герої та їхні переживання виглядають так, ніби це не фентезійна вигадка, а шматок чийогось реального життя, як він є. Немає зайвих слів – усе по суті і потрапляє прямо в ціль.

Тож, раджу почитати!