Часто автори шукають музу в далеких світах, але я знайшов її на державному кордоні, у чергах та бюрократичних кабінетах. Моя книга "Чорний, сірий та білий гумор" — це доказ того, що життя — найкращий сценарист.

Кожна історія в збірці — невигадана. Це досвід, який міг би стати стресом, але став літературою. Колеги-автори, моя порада: записуйте абсурдні моменти одразу, поки не охололи емоції. Саме в таких "неприємностях" ховаються найщиріші сюжети.

Як ви ставитеся до автобіографічного гумору? Чи вдається вам перетворювати власні факапи на тексти?