Падіння

У кімнаті грала музика. Вона побачила, що хтось грає в карти, хтось їсть піцу, хтось підняв очі на Алекс і кивнув у знак привітання. Алекс оглянула кімнату у пошуках Кая і, коли побачила його біля каміну, направилася до нього.

— Брайан не телефонував? — запитала вона.

— Ні, — відповів Кай. — Їсти будеш? На столі піца.

— Як пограв у більярд? — запитала Алекс.

— Не погано, — відповів Кай. — Хочеш, познайомлю тебе з людьми, які приїхали?

— Думаєш, мені цікаві їхні імена? — саркастично запитала Алекс.

— Не знаю, — відповів Кай.

Біля нього сиділи двоє чоловіків років двадцяти п’яти, і вони уважно спостерігали за їхнім діалогом.

— Так будеш їсти? — повторив Кай.

— Я піду прогуляюся, — сухо відповіла Алекс.

— Куди? — підняв брови Кай.

— Знаєш, твоя опіка вже дратує, чесно.

— Я пообіцяв Брайану наглянути за тобою тут.

— І тут багато пива і явно чогось міцнішого, — Алекс демонстративно обвела руками кімнату. На столі стояло пиво, хтось пив його, хтось просто тримав у руках.

— Я не знаю, чи…

— Я просто вийду, подихаю свіжим повітрям, а потім візьму піцу і піду спати. Такий варіант тебе влаштує? — холодно запитала вона.

— Мені потрібно бути поруч? — запитав  Кай.

— Ні, я не маленька.

— Тоді гарної тобі прогулянки, — Кай махнув рукою, але в голосі відчувався натяк на напругу.