Єгор йшов поруч, міцно тримаючи мене за руку. Занадто міцно, але я не просила відпустити. Ми проходили повз тераріуми, де змії лежали клубочками, як дорогі прикраси, що комусь набридло носити. Але він зупинився перед найбільшим.

Королівський пітон.

І він був… величезний. Не просто «ого», а той рівень, коли в тебе автоматично стискаються плечі й м’язи на спині. Тіло товсте, важке, з лусками, що блищали, наче метал. Темні плями, чорні й коричневі, робили його схожим на живий візерунок.

А от очі… ті дві круглі чорні намистини. Абсолютно без жодного відблиску. Як дірки. Я подивилась прямо на нього і здається , що не дивлячись на холод, я спітніла. 

У мене на мить увірвалося повітря. Пульс підскочив так, ніби я пробігла крос. Кінчики пальців похололи, а в горлі пересохло так, ніби я щойно смакувала піском. 

— Дихаєш? — тихо питає Єгор, стаючи позаду. Його руки лягають мені на талію так впевнено, наче він завжди мав право це робити.

— Я… так, — кажу, хоча це напівправда.

Він притискає мене ближче, підборіддям торкаючись мого плеча. Я відчуваю його тепло й знайому внутрішню напругу, яка ніде не зникала. 

— Ось він, твій страх, — каже він уже шепотом. — Красивий. Дивись.

Я дивлюся. І змія дивиться теж, або принаймні так здається. Ці чорні очі — як дві холодні точки, що бачать мене наскрізь.

— Він… дивиться прямо на мене, — видихаю я, і голос ледь тремтить.

— Він бачить тільки рух, Ангел, — відповідає Єгор. Його пальці ковзають по моїй талії трохи нижче. — Ми стоїмо. Для нього нас не існує.

Його губи знову торкнулися моєї шиї, але тепер його язик провів лінію від мочки вуха до ключиці. Повільно. Навмисно. Я відчула, як усім моїм тілом прокотилася хвиля тремтіння. Це не був страх. Це було щось інше, щось темне і солодке, що прокидалося глибоко всередині.

«І чому він вміє бути так спокусливим?»

Його права рука почала рухатися. Вона ковзнула по моєму стегну, вздовж внутрішньої сторони. Пальці вписалися в м'яке тіло, і я відчула, як м'язи напружилися, а потім розслабилися під його дотиком. Він розстібнув одним рухом ґудзик на моїх джинсах і просунув руку нижче. Повітря торкнулося оголеної шкіри, але його дотик був набагато яскравішим. Я озирнулась : люди роздивлялись змій і навіть не звертали уваги на них. Але серце все одно хотіло випригнути з грудей. 

— Ти тремтиш, — прошепотів він. — Але це від страху. Не більше.

Його пальці дісталися до резинки моїх трусиків. Тканина була тонкою, і я відчула, як вона відстає від шкіри, будучи вже вологистою. Він не став її знімати. Він просто розсунув її вбік.

Перший безпосередній дотик його пальців до моєї оголеної шкіри змусив мене аж захлинутися. Це було настільки інтимно, настільки непристойно тут, на очах у цієї тварини, у цьому публічному місці. Сором спалахнув у мені яскравою хвилею, але він миттєво згас, перетворившись на ще більше збудження.

Його палець провів по всій моїй довжині, від низу до верху, де знаходився клітор. Це був повільний, дослідницький рух. Я застогнала, і звук був непристойно гучним у тиші павільйону.

— Тихше, — прошепотів він, але в його голосі не було догани. Лише задоволення. — Ти ж не хочеш привернути увагу.

Він повторив рух, але тепер його палець затримався на кліторі. Він почав робити невеликі, кругові рухи. Спочатку повільно, майже ніжно. Потім швидше. Сильніше.

Я заплющила очі, втрачаючись у відчуттях, але його голос пролунав різко:

— Дивись на нього. — прошепотів він хрипким голосом. — Я наказав.