Ну, що ж, любі! Привітайте мене з початком нової книги, а точніше з продовженням попередньої.

Цікаво, але мої емоції вже на межі, хоч я опублікувала тільки першу главу.

Що думаєте про це?

"Те, що сталося далі, не було різким рухом або жестом, але змінилось усе, і це було видно одразу. Вона не підняла голову миттєво, ніби спочатку в ній щось зупинилось, а вже потім, повільно, занадто повільно, вона підняла очі й подивилась прямо на мене.
Я бачив, як вона впізнала, як ця думка дійшла до неї не просто як факт, а як удар, який не можна відкотити назад. Це було не “побачила”, це було “зрозуміла”, і разом із цим розумінням у ній змінилось усе.
Кров пішла з обличчя миттєво, залишивши неприродну блідість, губи ледь відкрились, але повітря ніби не вистачило, щоб вимовити хоча б звук, і це було видно по тому, як вона завмерла, як напружились плечі, як збилось дихання, яке вона намагалася втримати.
Очі стали більшими, відкритими, без захисту, і в них одночасно читалось кілька станів, які вона не встигла приховати: шок, який не контролюється, страх, який не піддається логіці, і глибша реакція — страх не просто переді мною, а перед тим, що буде далі, коли вона зрозуміла, що я її знайшов."