Я — листочок, який несе вітер.

Колись я зростав на дереві. Мені було затишно. Гілка мене напувала та годувала. Пташки розважали цвіріньканням. Сонечко гріло. Місяць співав колискові.

З часом мій зв'язок з деревом слабішав. Мене цікавило, що там за полем, за домівками.

Одного дня я спостерігав, як мешканець з п’ятої квартири вийшов покурити. Він спілкувався з подругою телефоном, сварив сантехніків. Вони не приїхали вчасно перекрити кран. Вода зіпсувала увесь тираж книг, знищила його мрію.

Раптом вітер зірвав мене і поніс. Моє бажання здійснилося. Я побачив світ. Я летів. Я насолоджувався легкістю, швидкістю. Дитсадок, кафе, дитячий майданчик, тротуари. Люди ходили  між будівлями. Виходили з однієї, заходили в іншу, виходили, заходили. Сідали на лави, вставали з лав.

Я летів. Це було щастя. Мабуть, я жив заради цього польоту. Вітер залишив мене біля ганку школи.

Я подумав, чи цікаві книжки затопило в того чоловіка? Чи вистачить у нього грошей на новий тираж?

Зверху мене накривало листя. Хотілося пити. Я не знав, як повернутися на гілку. Я не розумів, де вона. Я чув дитячі голоси. А потім все навколо затихло, і місяць заспівав колискову.  

Прийшов кіт. Він улігся поверх листя, і мене притиснуло до асфальту. Я згадав квіти, які росли під моїм деревом. Вони були чудові.

Я — листочок, який несе вітер.

Уривок із книги Життя немов туман