Стук у двері вирвав її з важких думок.

Серце різко смикнулося.

Вона швидко підійшла й відчинила.

І завмерла.

На порозі стояв не Брайан.

Це був Кай.

На мить світ ніби завмер. Повітря стало густішим, важчим. Алекс не очікувала побачити  його — і це застало зненацька сильніше, ніж вона була готова визнати.

Кай виглядав… небезпечно привабливо. Темно-карі очі дивилися прямо на неї — уважно, спокійно, ніби він звик, що на нього дивляться довше, ніж планували. Темне волосся трохи недбало спадало на лоб, додаючи йому тієї зухвалої легкості, яка сводить з розуму.

Його постава була розслабленою, але в кожному русі відчувалася сила. Плечі, впевнені жести, тіло — ідеально складене, ніби він навіть не намагався бути таким. Прес чітко окреслювався під футболкою, і Алекс зловила себе на думці, що дивиться туди на секунду довше, ніж слід.

Алекс відчула, як серце б’ється швидше. Роздратування, здивування й щось небезпечно схоже на хвилювання переплелися в грудях. Вона не любила Кая. Не довіряла йому. Але заперечувати очевидне було марно.

Він був надто привабливий.

І надто близько.

І в цей момент Алекс зрозуміла: ця поїздка вже не буде просто «корисною зміною обстановки».

Вона стане випробуванням.

— Чорт… — різко видихнула Алекс, більше до себе, ніж до нього.

— І тобі доброго ранку. Ти готова? — спокійно запитав Кай.

На його губах з’явилася легка, самовпевнена усмішка. Така, що без слів говорила: «Я помітив, як ти на мене дивилася». Це дратувало. І водночас — збивало з пантелику.

— Що ти тут робиш? — розгублено запитала Алекс, намагаючись зібратися й не показати, наскільки її вибили з рівноваги.

— Сьогодні я твій персональний водій, — невимушено відповів Кай. — Брайан попросив мене заїхати за тобою.

— Чого це раптом? — вона схрестила руки на грудях. — Він мав сам приїхати. І взагалі…

Кай злегка зітхнув, ніби розмова вже втомлювала його.

— Слухай, у мене немає ні часу, ні бажання з тобою сперечатися. Я просто виконую прохання свого друга. І взагалі — яка тобі різниця, в чиїй машині їхати?

— Мені є різниця, і я—

— Слухай, — перебив він, роблячи крок ближче. Його голос став нижчим, жорсткішим. — Якщо маєш якісь претензії, набери Брайана й вислови все йому.

Алекс відчула, як напруга піднімається хвилею. Вона різко розвернулася, підійшла до ліжка й схопила телефон. Пальці тремтіли від злості, коли вона набирала номер брата.

Гудки.

Тиша.

Вона набрала ще раз.

Знову нічого.

— Чудово, — прошипіла Алекс і зло кинула телефон на ліжко.

Вона обернулася до Кая. Її очі палали — суміш роздратування, безсилля й дивного хвилювання, яке вона ненавиділа в собі.

Кай стояв, спершись плечем об одвірок, уважно спостерігаючи за нею. Його усмішка стала ширшою, трохи нахабною.

— Якщо твоя п’ятихвилинна вистава закінчилася, — з сарказмом промовив він, — то ми можемо їхати?

Падіння