Маленька дитина беззастережно довіряє батькам, бо це питання виживання. З часом ми дорослішаємо, вчимося дружити, закохуємося, створюємо родини. Не довіряти зовсім — це жити в абсолютній самотності. Але що трапляється, коли ми відкриваємо душу не тій людині? І що страшніше: підлість ворога чи сліпота того, кого ти любиш усім серцем?

У моїй книзі «Право на ніжність» є момент, на якому в мене самої, коли я його писала, просто закипала кров. Багатій Гліб під чаркою розповідає товаришу юності Володимиру, що 26 років тому через заздрощі підставив його кохану дівчину — Ольгу.

Але найпаршивіше — Гліб НЕ шкодує про зраду друга. Він не плаче, не просить вибачення за зламане життя. Він... просто сміється Володимиру в обличчя. Для нього чужий біль довжиною в чверть століття — це просто вдалий жарт і привід для гордості. Гліб таємно кохав Ольгу, заздрив другу чорною заздрістю і зробив усе, щоб їх розвести. Йому невимовно шкода саму Ольгу, але Володимира він щиро зневажає.

І зневажає за справу. Адже найстрашніший парадокс цієї трагедії в тому, що Ольга з самого початку ЗНАЛА, що її підставив Гліб. Вона кричала про це Володимиру, благала почути її... Але Володимир не повірив. Він вибрав вірити не коханій жінці, а магнітофонному запису, який підсунув йому «вірний друг» Гліб. І цим власноруч зруйнував їхнє щастя на довгі 26 років.

Колеги-автори та дорогі читачі, мені неймовірно цікава ваша думка щодо цієї психологічної пастки:

Хто винен більше? Цинічний Гліб, який сфабрикував доказ з любові та заздрощів, чи Володимир, який виявився настільки сліпим, що повірив плівці, а не серцю коханої?

Як жити Володимиру після такого прозріння? Уявіть: дізнатися через чверть століття, що ти сам зламав життя жінці, яку любив, просто тому, що не повірив їй. Чи можна з цим жити і чи є тут місце для прощення?

Яке покарання чекає на Гліба? Він сміється в обличчя другу, вважаючи себе переможцем. Але чи переможець він, якщо Ольга все життя знала про його ницість і, очевидно, зневажала його кожну секунду?

Напишіть у коментарях, що думаєте про цю ситуацію. Хто вже читає «Право на ніжність», як вам цей емоційний вибух у сюжеті? Чи змогли б ви пробачити таку сліпоту коханій людині? Давайте поговоримо відверто! ?