Дикі Землі не прощають помилок, а гори — амбіцій. Коли ейфорія від свободи минає, залишається лише виснажливий біль у кістках і... запах крові.
Сьогоднішня глава — це момент істини для Каліди. Зустріч із загоном Інквізиції Братства Світла стала не просто випадковою сутичкою, а випробуванням на міцність її нової природи. Коли сталь притиснута до горла ворога, а в грудях прокидається голодний морок, межі між добром і злом стираються остаточно.
Еріон пропонує угоду. Зорн веде свою гру. А Каліда... Каліда просто обирає свій шлях.

«— Цю іскру? — промуркатала вона, насолоджуючись його реакцією. — Мій вразливий недруже, не обманювай себе. Хто б не заволодів Цитаделлю, вас це не врятує...»

Смерть полонених як крапка в діалозі. Жорстоко? Можливо. Але в світі, де тебе хочуть або зламати, або посадити в золоту клітку, милосердя — це розкіш, яку Обрана більше не може собі дозволити.

Новий розділ "Смак темного божевілля"

Запитання до моїх любих читачів.
Хто з оточення Каліди першим не витримає її нової жорстокості?

Вірний вояка Горакх, чия відданість межує з фаталізмом?
Дикий Бран, який відчуває звіра в ній краще за інших?
Чи амбітний Зорн, який, здається, починає втрачати контроль над своєю головною "фігурою"?
Чому вона відпустила Еріона? Це був холодний розрахунок, щоб посіяти страх серед Світлих, чи в цій "іскрі" між ними криється щось глибше? Чи зустрінуться вони знову як вороги, чи доля змусить їх стати союзниками?
Діліться своїми теоріями в коментарях! Кожна ваша думка — це паливо для мого натхнення.