До блогу Дієз Алго історія "Бафоняв"

Мерзеник нечутно скрадався темною кімнатою. Його копитця, вкриті товстим шаром хутра, безшумно ступали ламінатом спальні. Він був крихітним, але доволі досвідченим чортом. Адже чорти, як відомо, можуть набувати будь-якого зручного для них розміру. Мерзеник був одним із чортів-навушників, і малий розмір якнайкраще пасував його роботі. 

Тихо й нечутно він пробрався поміж двох людей, що мирно спали. “Так, а що це в нас? — поцікавився Мерзеник, приклавши вухо до лоба чоловіка. — Гадаєш, шеф у тебе добрий? Хочеш бути схожим на нього?” Подумав чортик та й прошепотів чоловікові на вухо:

— Не хочеш ти бути на нього схожим! Ти заздриш йому! Чому він головний, коли ти за нього розумніший і старанніший?

Чорт знову припав до лоба чоловіка та радісно потер свої волохаті лапи. “От я добре накрутив йому думки! От завтра він прокинеться! — радів Мерзеник. — А зараз треба й дружину його накрутити, щоб ще дала йому чортів зранку!” Тільки-но чорт-навушник підкрався до дівчини, як у темряві, що була чорніша за саму ніч, загорілися два червоні ока.

— Хто ти такий, що посмів потривожити моє житло?! — загримів жахливий голос.

— Бафомето! — Мерзеник впізнав цю істоту. — Благаю, Ваша Звіринність! Я не знав, що це Ваші володіння!

— Жалюгідне чортеня! Ти наважився осквернити своїм дотиком моїх вірних слуг!

Чорна тінь одним стрибком опинилася коло Мерзеника. Гострі, як голки, кігті впилися в його шкуру. Тверді, немов сталь, ікла опинилися коло його карки. Чорт намагався заревіти, але з його рота вирвався лише жалюгідний писк. “Казала мені мама — йди у водокрути…” — подумав Мерзеник перед тим, як чорна тінь з багряними очима поглинула його.

— Сашко, Сашко! — жінка прокинулася та подивилася на звіра. — Баффі мишу впіймала! Диви, який хвіст з рота стирчить!

— А мишу, — сонно пробурмотів Сашко та перевернувся на інший бік, — добре, добре…

— Моя ти розумниця! Баффі — винищувачка мишей!

Бафомет прийняла підношення ласки від служниці. З поважністю справжньої повелительки Її Звіринність дозволила жінці порадіти від можливості доторкнутися до її досконалого тіла. “Як же мало цим недолугим створінням треба для щастя”, - всміхнулася Бафомет, упорядковувавши своє хутро. Потім вона голосним “Няв!” повідомила рабині, що потрібно ще підношення їжі. Сьогодні вона знову захистила цих жалюгідних людей та була дуже задоволена собою.