Я давно тут не з’являлася.
Можливо, хтось навіть забув мене. А можливо — чекав.

За цей час у моєму житті було багато тиші, роздумів і внутрішніх змін.
Я писала. Переписувала. Сумнівалася. І знову поверталася до історії, яка для мене не просто вигадка.

Мій роман — це не лише сюжет.
Це почуття, які складно пояснити словами.
Це дівчина на ім’я Емілія, яка вчиться жити після болю, довіряти після зради і знаходити любов там, де її ніхто не шукав.І, можливо, частинка мене теж живе в цій історії.

Я хочу ближче познайомитися з вами — не тільки як авторка, а як людина.
Розповідати більше про себе, про створення книги, про моменти, коли натхнення приходить серед ночі, і про ті, коли здається, що слова закінчилися.

Якщо ви тут — напишіть мені кілька слів.
Мені важливо знати, хто читає мою історію.

І якщо ви ще не відкривали мій роман — можливо, зараз саме той момент, щоб поринути в нього разом зі мною.Я люблю темні кольори, глибокі розмови і правду — навіть коли вона болить.
Мені ближчі дощові вечори, ніж галасливі свята.
Я вірю, що найсильніші люди — це ті, хто пережив бурю і навчився залишатися ніжним.

Я пишу не тому, що хочу бути почутою.
Я пишу, тому що не можу мовчати.

У моїх історіях багато тіні.
Але ще більше — надії.
Бо навіть у найтемнішій ночі завжди є маленьке світло.

Я не ідеальна.
Я емоційна.
Чутлива.
І дуже справжня.

І якщо ви читаєте ці рядки —
можливо, ми вже ближчі, ніж здається.

Розкажіть мені про себе.
Що вас тримає, коли стає темно?