Добрий вечір❤️

А ви вже читаєте мою новинку "Вартий ризику"?
Якщо ні, то зараз саме час, адже події розвиваються стрімко і дуже незвичайно!

Отже, маємо таку ситуацію: на нашого головного героя Трейна скоїли замах, а Рубі випадково опинилася поряд і врятувала його. Але ж як він їй "віддячив"? Він її викрав! Хоча сам стверджує, що зробив це суто заради її безпеки.

Потім він неочікувано виявився лікарем і взявся лікувати травмовану ногу своєї полонянки (це вона так утекти намагалася). А далі... що? Хто ж насправді Трейн? І кому він перейшов дорогу, що на нього полюють?

Відповіді збираємо по шматочках у нових главах!
Якщо цікавить, приєднуйтеся - https://booknet.ua/reader/vartii-riziku-b451513?c=4984414&p=1

А тепер анонс наступного продовження:

— То-о-о, — почала, поки хлопець крокував до входу в будинок, — з яких пір лікарям треба приватна охорона? Чи містер… — бляха, як там сказав охоронець? Морр… Моррісон, точно! — Містер Моррісон якийсь незвичайний лікар? Кого він не вилікував? Якогось мафіозі? Чи що він зробив?

Ітан безтурботно розсміявся.

— Без образ, Рубі, але менше знаєш — краще спиш. Просто повір, що нам можна довіряти. Поганці — це не про нас.

— Ну, звісно. Хороші хлопці ж завжди накачують дівчину незрозуміло чим і везуть її незрозуміло куди без її згоди.

— Це був форс-мажор. До речі, вибач.

Останнє промовив на диво щиро.

— Не пройшло й пів року, — відреагувала, закотивши очі.

— У свій захист скажу, що добровільно ти не пішла б, а часу не було.

— Навіщо взагалі було сюди їхати? Хіба в таких випадках не звертаються до копів? Зрештою, якщо твій лікар в небезпеці, йому могли б запропонувати захист.

— Не все так просто, — похитав він головою. — Ті, кому не подобається мій бос, мають своїх людей скрізь.

Я не втрималася і пирхнула.

— Це вже параноя, чесно.

— Ти справді вважаєш, що поліція завжди на стороні хороших? Рубі-Рубі, — він прицмокнув, — я вважав тебе розумнішою.

— Я знаю, що серед представників будь-якої професії є покидьки, Ітане. Але це не означає, що такі — всі.

— Повір, я знаю, — процідив він крізь зуби, і в голосі на мить промайнуло щось особисте. — Та нині ми не можемо довіряти нікому.

— Коротше, самі собі проблеми створюєте.

— Ти завжди так багато говориш?

— Ти ж сам хотів “подружитися”, — відповіла, широко посміхнувшись.

Це взагалі-то тільки початок, хлопчики.

 Ну, і декілька подарунків наостанок:)
i9gsih97
qrSUeMpK
V95q2Bbk

❤️Також запрошую у свій телеграм-канал❤️
https://t.me/Melania_AuthorsDiary